Сторінка
2

Сергій Олександрович Єсенін (1895 -1925)

Коли навесні 1915 року Єсенін приїхав до Петрограда, йшов перший рік сві­тової війни (Німеччина оголосила війну Росії 1 серпня 1914 року). Ця подія викли­кала вибух патріотизму, літературне життя нуртувало, постійно проводилися творчі вечори — це був «внесок діячів мистецтв у оборону». У день приїзду молодий поет іде в редакцію відомого журналу і добивається, щоб йому дали адресу знаменитого російського поета Олександра Блока. Без вагань він прийшов до Блока додому і ска­зав, що хоче почитати йому свої вірші. Олександр Блок був суворим критиком і ду­же об'єктивно оцінював поетичну творчість колег— це знали всі, однак він одразу помітив неабиякий талант юнака. Блок написав записки в редакції відомих журналів з рекомендацією розглянути вірші Єсеніна.

Несподівано для Сергія всі його вірші були із захватом прийняті в редакціях і надруковані. Єсенін за два тижні став знаменитим. «Моя лірика жила однією вели­кою любов'ю— любов'ю до батьківщини»,— так оцінював свою творчість сам по­ет. Його надзвичайно ліричні вірші про Росію, про красу її природи, про рідне село відразу стали популярними на хвилі патріотичного піднесення. Усі хотіли бачити в молодому поеті самородка — вихідця з народних глибин, що прийшов пішки з Ря­занської губернії до столиці з торбою віршів.

У Петрограді Єсенін потрапив до кола «мужицьких поетів», вихідців із селян, які писали «народною мовою» про самобутність російського народу та про його на­ціональні традиції. Головним у своїх віршах «мужицькі поети» вважали «селянсь­кий дух». Вони не були такі талановиті, як Сергій, але добре розуміли, чого хоче публіка. І ось молодий поет, одягнений «по-народному» в сорочку навипуск та чо­бітки, разом з новими друзями стає постійним відвідувачем салонів багатіїв та арис­тократів. Симпатичний та завжди усміхнений «золотоголовий ангел», «російський Лель» своїм зовнішнім виглядом та віршами викликав замилування великосвітських паній, які чекали від нього простої сільської поведінки та рязанської вимови. Сергій розуміє, що це підробка під вульгарні смаки, але вважає таку поведінку необхідною для підтримання популярності.

Незважаючи на салонний спосіб життя, Сергій Єсенін інтенсивно працював, оскільки не мав постійного місця роботи, а жив з гонорарів за вірші. Вільний графік роботи поета мав і свої позитивні сторони — Єсенін, який завжди багато читав, те­пер зміг втамувати цю спрагу. Він не лише студіював класиків літератури, а й ціка­вився усіма сучасними йому письменниками та поетами, як російськими, так і зару­біжними. Зокрема Сергій дуже любив твори Джека Лондона, які в той час регулярно видавалися,— він купував усі книги цього автора, як тільки вони виходили з друку.

У січні 1916 року вийшла перша збірка поета «Радуниця», в яку Єсенін вмістив кращі з написаних віршів, а вже в березні його призвали на військову службу. На фронт він не потрапив — долею талановитого поета вже почали опікуватися впливові особи, які домоглися його призначення в госпіталь санітаром. Служба не обтяжувала Сергія: оскільки він був грамотним, йому доручили вести підрахунок поранених, які поступали в госпіталь.