Сторінка
4

Внесок російського філософа Миколи Бердяєва у розвиток богословської концепції культури

У Бердяєва посилюються мотиви есхатології й апокаліптики — сенс історії він вбачає у закінченні історії. Аби це зрозуміти, треба поглянути на один маловідомий момент його творчості.

Бердяєв протиставляє космічне й соціологічне світовідчуття. Людство породжене Космосом і є грою космічних сил та законів. (Чим не матеріалістичне тлумачення Бога і Закону Його?) Людина, як неспроможна осягнути Простір, штучно замикається у своєму обмеженому соціальному світі, рятуючись від Нескінченності. Розхожі соціологічні погляди практично ігнорують космічний сенс буття й майбутнього. Усі соціальні вчення зосереджені на створенні «благополучного людського мурашника». Але організація ситого, самовдоволеного соціального світу в принципі неможлива через закладений у людину потенціал ірраціональної енергії Космосу. Якщо цю енергію не спрямовано на нескінченне творче пізнання й перетворення нескінченного Всесвіту, то вона обертається різноманітними формами ірраціональної деструктивності. Із поглибленням і ускладненням організації суспільства людство дедалі більше втягується в «героїчну» боротьбу з соціальними проблемами, створеними ним самим. У термінах К.Юнга — це патологічне поглиблення інтроверсії в себе за рахунок екстраверсії в Космос. У термінах християнства — це відпадання людини від Промислу Божого й поклоніння не Богу, а ідолу. Бердяєв бачив кінець історії в переході до космічного світовідчуття, для якого буде чужим прагнення до міщанського добробуту, але якому будуть властиві приборкання низького начала й гедонізму, аристократична самодисципліна, навіть аскеза, найвище напруження фізичних і духовних сил, ризик на межі виживання в нескінченній гонитві за Космосом, що нескінченно розширюється. Невже помилявся?!

Він сподівався, що після Другої світової війни в Росії почнеться оновлення, і навіть думав про повернення. Але, переживши страшну війну, Росія не змінилася. Псевдокомунізм упав лише через 45 років, та якби Бердяєв побачив, що виникло на його місці, він жахнувся б!

Микола Олександрович Бердяєв помер 1948 р. у Франції, у своєму кабінеті, раптово, за роботою. Він так і не побачив Батьківщину.

4. Погляд М.Бердяєва на культуру

На думку М.Бердяєва у суспільно-духовному житті примат належить культурі. Не в політиці і не в економіці, а в культурі здійснюються мета суспільства. І високим якісним рівнем культури виміряється цінність і якість громадськості. На думку Бердяєва від демократизації культура всюди знижується у своїй якості й у своїй цінності. Вона робиться більш дешевою, більш доступною, більш широко розлитою, більш корисною і комфортабельною, але і більш плоскою, зниженою у своїй якості, некрасивою, позбавленою стилю.

М.Бердяєв зазначав, що культура переходить у цивілізацію. Демократизація неминуче веде до цивілізації. Вищі підйоми культури належать минулому, а не буржуазно-демократичному століттю, що найбільше зацікавлений зрівняльним процесом. У цьому плебейському столітті натури творчі і витончено культурні почувають себе більш самотніми і невизнаними, ніж в усі попередні століття. Ніколи ще не було такого гострого конфлікту між обраною меншістю і більшістю, між вершинами культури і середнім її рівнем, як у наше буржуазно-демократичне століття. Тому що в колишні століття конфлікт цей послаблявся більш органічним складом культури. Але в культурі, що загубила «органічність», яка відступила від ієрархічної своєї будови, у культурі по своїй будові «критичній» цей конфлікт стає нестерпно болісним. Він викликає невимовний сум кращих людей нашої епохи. Людям демократичного духу незнайомі цей сум і незрозуміло це лиховісне почуття самітності в сучасній культурі. Для більшості культура — лише засіб вашої політики й економіки, лише знаряддя благоденства, лише культура для народу. М.Бердяєв звертався до радянських керманичів так: “Ви не в силах перебороти свого споконвічного утилітаризму. І скільки б ви ні пробували прикрашати себе культурою, занадто видно і ясно, що ніяких цінностей культури для вас не існує. Вам потрібна цивілізація, як знаряддя вашого земного царства, але культура вам не потрібна”.

М.Бердяєв зазначав, що культура і цивілізація — не те саме. Культура народилася з культу. Джерела її — сакральні. Навколо храму зачалась вона й в органічний свій період була зв'язана з життям релігійним. Так було у великих древніх культурах, у культурі грецькій, у культурі середньовічній, у культурі раннього Відродження.

Культура — шляхетного походження. Їй передався ієрархічний характер культу. Культура має релігійні основи. Це потрібно вважати встановленим і із самої позитивно-наукової точки зору.

Культура — символічна по своїй природі. Символізм свій вона одержала від культової символіки. У культурі не реалістично, а символічно виражене духовне життя. Усі досягнення культури по природі своїй символічні. У ній дані не останні досягнення буття, а лише символічні його знаки. Така ж і природа культу, що є прообраз здійснених божественних таємниць. Цивілізація не має такого шляхетного походження. Цивілізація завжди має вид parvenue (вискочка (фр.). У ній немає зв'язку із символікою культу. Її походження мирське. Вона народилася в боротьбі людини з природою, поза храмами і культом. Культура завжди йде зверху вниз, шлях її аристократичний. Цивілізація йде знизу нагору, шлях її буржуазний і демократичний. Культура є явище глибоко індивідуальне і неповторне. Цивілізація ж є явище загальне і всюди повторюване. Перехід від варварства до цивілізації має загальні ознаки у всіх народів, і ознаки по перевазі матеріальні, як, наприклад, використання заліза і т.п. Культура ж древніх народів на самих початкових ступенях своїх дуже своєрідна і неповторно індивідуальна, як культура Єгипту, Вавілону, Греції і т.п. Культура має душу. Цивілізація ж має лише методи і знаряддя.

Шляхетність усякої справжньої культури визначається тим, що культура є культом предків, шанування могил і пам'ятників, зв'язок синів з батьками. Культура заснована на священному переказі. І чим древніша культура, тим вона значніша і прекрасніша. Культура завжди пишається стародавністю свого походження, нерозривним зв'язком з великим минулим. І на культурі грунтується особливого роду благодать священства. Культура, подібно церкви, найбільше дорожить своєю наступністю. У культурі немає хамізму, немає зневажливого відношення до могил батьків. Занадто нова, недавня культура, що не має переказів, соромиться цього свого положення. Цього не можна сказати про цивілізацію. Цивілізація дорожить своїм недавнім походженням, вона не шукає древніх і глибоких джерел. Вона пишається винаходом сьогоднішнього. У неї немає предків. Вона не любить могил. Цивілізація завжди має такий вид, точно вона виникла сьогодні чи вчора. Усе в ній нове, усе пристосоване до зручностей сьогоднішнього дня. У культурі відбувається велика боротьба вічності з часом, великий супротив руйнівної влади часу. Культура бореться зі смертю, хоча неспроможна перемогти її реально. Їй дороге увічнення, безперервність, наступність, міцність культурних створінь і пам'ятників. Культура, у якій є релігійна глибина, завжди прагне до воскресіння. У цьому відношенні найбільшим зразком культури релігійної є культура Древнього Єгипту. Вона вся була заснована на спразі вічності, спразі воскресіння, уся була боротьбою зі смертю. І єгипетські піраміди пережили довгі тисячоріччя і збереглися до наших днів. Сучасна цивілізація не будує вже пірамід і не дорожить тим, щоб пам'ятники її мали тисячолітню міцність. Усі швидкоплинно в сучасній цивілізації. Цивілізація, на відміну від культури, не бореться зі смертю, не хоче вічності. Вона не тільки мириться зі смертоносною владою часу, але і на цій смертоносності тимчасового потоку засновує усі свої успіхи і завоювання. Цивілізація дуже приємно і весело влаштовується на цвинтарях, забувши про небіжчиків. Цивілізація футуристична. У цивілізації є хамізм зарозумілого parvenu. Цей хамізм повідомляється і культурі, що хоче бути остаточно безрелігійної.