Сторінка
3

Пробудження національної свідомості українського народу культурний процес другої половини XIX ст.

Талановитим представником в українській драматургії був І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Його п'єси "Бурлака", "Наймичка", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Мартин Боруля", що були написані в дусі критичного реалізму, показали розмаїте життя різних соціальних груп українського народу.

Незважаючи на заборони і обмеження царського уряду, українське театральне мистецтво сформувалось, виросла визначна плеяда талановитих драматичних акторів: М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовський. Вони з успіхом виступали на сценах театрів України, у Петербурзі, Москві та інших містах Росії.

Українське образотворче мистецтво другої половини XIX ст. розвивається під впливом реалістичних тенденцій, які були продекларовані Товариством пересувних художніх виставок, душею та організаторами яких були І. Крамськой та художній критик В. Стасов. Членами товариства були й українські митці. Виставки експонувалися в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах України, викликали інтерес і позитивно сприймалися громадськістю.

Істотний вплив на розвиток українського прогресивного реалістичного мистецтва справив І. Рєпін. Народився він на Слобожанщині, в м. Чугуєві у родині військового поселенця. Українські враження дитинства давали йому творчу наснагу протягом усього життя. Він написав відомі картини на українську тематику: "Запорожці пишуть листа турецькому султану", "Вечорниці", "Гопак", портрет Т. Шевченка, зробив багато замальовок із життя і побуту українського народу.

Уродженець Полтавщини М. Ярошенко, один із керівників Передвижників, темами своїх творів "Студент", "Курсистка", "Кочегар", "Всюди життя" обирає життя різночинної інтелігенції та пролетаріату. Він працював також як портретист і залишив нам образи сучасників (Г. Успенського, М. Салтикова, Д. Менделєєва), свій автопортрет та портрети представників кавказьких народів, серед яких він провів останні роки свого життя.

Реалістичні традиції, що їх заклав Т. Шевченко, продовжували К. Трутовський, Л. Жемчужников, М. Микешин, М. Позен та ін.

Особливої слави зажив художник С. Васильківський. Після закінчення Санкт-Петербурзької академії мистецтв він жив і працював у Харкові. Тут він створив прекрасні пейзажі, в яких оспівував красу української природи, намалював низку сюжетних та історичних картин, найбільш значущі з яких "Вибори полковника Мартина Пушкаря", "Ромоданівський шлях", "Козаки в степу", "Козацький пікет" та ін.

Малярство також набувало популярності в Україні: створюються "Общества любителей изящных искусств", при них відкриваються рисувальні школи, зокрема в містах Києві, Харкові, Одесі; пізніше вони були реорганізовані в художні училища, що й стало базою для формування української професійної школи образотворчого мистецтва.

У Галичині під впливом українських ідей працювали художники Т. Копистинський, Т. Романчук, К. Устиянович та І. Труш. Темами своїх творів вони обирали побутову та історичну тематику, у пейзажах оспівували рідний край, а І. Труш виконав портрети І. Франка, В. Сте-фаника, М. Лисенка та Лесі Українки.

У другій половині XIX ст. спостерігаються певні зрушення до створення монументальної пластики. Одним із перших було встановлено пам'ятник князеві Володимиру, роботу над ним розпочав В. Демут-Малиновський, а закінчив П. Клодт. Пам'ятник прикрасив один із мальовничих парків Києва, який кияни любовно охрестили Володимир-ською гіркою.

Зачинателем реалізму в українській монументальній скульптурі став М. Микешин, автор багатьох монументів і пам'ятників, встановлених у Петербурзі, Новгороді, Києві. За його проектом у 1888 р. було створено пам'ятник Б. Хмельницькому.

Для свого рідного міста Полтави М. Позен зробив два пам'ятники своїм землякам — І. Котляревському (1903) та М. Гоголю (1915).

Підвищується інтерес до вивчення народної мелодики у композиторів, які працювали над українською тематикою. Варто зазначити твори П. Чайковського, О. Даргомижського, О. Бородіна, М. Римського-Кор-сакова та ін. Вони активно використовували українську тематику й народну пісню у своїх творах. Так, М. Мусоргський за мотивами творів М. Гоголя написав оперу "Сорочинський ярмарок", М. Римський-Кор-саков — опери "Майська ніч" та "Ніч перед Різдвом", П. Чайковсь-кий — оперу "Черевички", О. Бородін — оперу "Князь Ігор".

Українські композитори М. Вербицький, С. Воробкевич, П. Ніщин-ський під впливом поезій Т. Шевченка створили чудові музичні твори за їх мотивами. С. Гулак-Артемовський, залюблений в українську старовину, написав оперу "Запорожець за Дунаєм". Уперше цю оперу було поставлено в 1863 р. на сцені Санкт-Петербурзького оперного театру.

Та найбільший внесок у розвиток українського музичного мистецтва зробив М. Лисенко. Він збирав та обробляв українські народні пісні й опублікував 7 збірок, записав музичний репертуар кобзаря Остапа Вересая, додавши до цієї публікації теоретичну статтю про кобзарське мистецтво, створив симфонічні й камерні твори та опери "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка-Полтавка", а також унікальний на той час жанр — опери для дітей "Коза Дереза", "Пан Коць-кий" та "Зима і весна".

Список використаної літератури:

1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

2. Говдя П. Українське мистецтво другої половини XIX — початку XX ст. — К., 1964.

3. Греков Б. Д. Культура Киевской Руси. — М., 1953.

4. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. — 1990. — № 11-12; Березіль. — 1991. — № 1, 3.

5. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. — К., 1992.

6. Ефименко А. Н. История украинского народа. — К., 1990.

7. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVI—XVIII ст. — К., 1988.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Культура, культурологія, етика, естетика»: