Сторінка
2

Національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури

на озброєння, можна було б протягом п'яти років виконати всі завдання, що стоять перед Всесвітньою організацією охорони здоров'я.

Свідомий вибір морального імперативу визначає поведінку людей, їхнє почуття обов'язку перед суспільством. Ця моральна домінанта визначає мотивації вчинків, творення моральних цінностей, якісних ознак суспільних відносин, ідеалу народу.

Моральна свідомість формує одну з провідних категорій етики — совість, завдяки якій особистість здійснює самоконтроль у своїх діях, що утверджує людину, визначає її належне місце у громадських структурах, виробляє особистісні переконання, виявляє її честь і гідність. На цій основі формується категорія національного інтересу, яка поєднує індивідуальні загальнолюдські та державні установки. Лише в цьому разі можна досягти кінцевої мети — об'єднати нації у творенні та становленні держави.

Вищий рівень формування національного характеру, свідомості нації — вироблення ідеї, що визначає прагнення до високої мети, якій присвячується все життя.

Особистості притаманна ідейність як моральна якість, що характеризує одну з найважливіших форм моральної самосвідомості, визначає її життєдіяльність і зумовлює систему вчинків, що допомагають втілити певну ідею в життя. Особистість завдяки своїм переконанням обирає єдино правильний шлях до поставленої мети. У результаті формуються позитивні якості — героїзм, благородство, самопожертва, але, на жаль, спостерігаються й негативні — безпринципність, лицемірство, цинізм, особливо в політичній діяльності, догматизм і нігілізм в ідеології. Відмежувавшись від негативного, маємо визнати, що найвищий рівень ідейності — це позитивна якість народу, що сприяє створенню ідеалу, який утверджує людину в суспільстві, суспільство — у державі, усіх разом — у співдружності країн.

Ідейність та ідеал визначають обов'язок особистості перед суспільством. Обов'язки поділяються на дві великі групи. До першої належать світоглядні засади — релігійна мораль і політична культура. За систематикою їх можна об'єднати в одну групу. Щоб вони реалізувались у суспільних відносинах, потрібний мінімум догматів для максимального їх сприйняття широким загалом.

До другої групи належить система суспільних відносин, складовою яких є культурно-мистецький процес як провідний формуючий

чинник морально-етичних засад у суспільстві. Залежно від політичної, світоглядної моделі, виробленої керівними структурами, або за її відсутності суспільство споживатиме пропоноване чи нав'язане мистецтво адекватно рівню розвитку на певному етапі. Як приклад розглянемо становище, що склалося в Україні після розпаду СРСР. За відсутності чітко визначеної культурної політики в Україну широким потоком увійшло те, що давно викинуто на смітник західною культурою — пропаганда насильства, вбивства, секс, тобто все, що формує, особливо у молодого покоління, нігілізм, неповагу до власної держави, її історичного минулого та сьогодення.

Висока ідея національної ідентифікації як усвідомлення ролі та значення свого народу в міжнаціональній спільноті за кінцеву мету ставить національне державотворення. Як ідеальна модель вона передбачає утворення державних структур на демократичних засадах, коли всі народи, що проживають на території країни, мають рівні права і рівні обов'язки перед державою. Кожна багатонаціональна держава для самоутвердження, а також утвердження національних інтересів має виробити таке законодавство, яке не суперечить нормам міжнародного права, сприяє розвитку національної освіти, виховання, культури. Мають бути дотримані обов'язкові умови, щоб усі етнонаціональні групи мали рівні права, можливість збереження і розвитку своїх національно-культурних закладів, інституцій, інформаційної мережі та ін.

Таким чином, у державі мають ідеально поєднуватись національне і загальнолюдське. Незважаючи на те, що провідна нація займає особливе становище, усі інші мають бути поважаними, оскільки вони становлять державу як єдину цілісність.

На початку XX ст. оприлюднено маніфест Рассела—Ейнштейна зі зверненням до людей: "Пам'ятайте про те, що ви належите до роду людського, й забудьте про все інше". Перша його частина констатувала політичну інтеграцію у світі (було утворено європейську співдружність, блок соціалістичних країн, які успішно співпрацювали до 1991 p.). А от друга частина виявилась досить абстрактною: умоглядні декларації про подолання політичних, ідеологічних та інших відмінностей, що уможливило б об'єднання націй, і досі звучать на рівні побажань. Цілком вірогідно, що нівелювати класи, об'єднати держави набагато легше, ніж звести нанівець націю, адже нація — це динамічна субстанція, а не

перехідна історична функція. Досвід свідчить про "живучість" нації в історичному часі. Нація є визначальним фактором при утворенні держав саме за національними ознаками, що й підтверджується практикою. Так, на уламках Радянського Союзу та Югославії утворюються національні держави, об'єдналася Німеччина, розпалася Чехословаччина та ін. Цей процес, напевно, триватиме. Будемо сподіватися, що це відбуватиметься мирним шляхом.

Література:

1. Мириманов В. Б. Искусство тропической Африки. — М., 1986.

2 Мистецтво, фольклор та етнографія слов'янського народу. — К., 1993.

3. Моль А. Социодинамика культуры. — М., 1973.

4. Муравьев А. В., Сахаров А. М. Очерки истории русской культуры XI-XVII вв. - М., 1984.

5. Огієнко І. Українська культура. — К., 1993.

6. Оссовская М. Рыцарь и буржуа. — М., 1987.

7. Петров Т. К. Язык, знак, культура. — М., 1992.

8. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

9. Тайлор Э. Первобытная культура. — М., 1989.