Сторінка
3

Культура XX ст.

Тоталітарні культури щиро, за власним розумінням, реалізували своє міфологічно-ідеалізоване бачення системи, втілюючи його у практику. Митці на рівні розуміння ідеї реалізовували її у творах мистецтва, шукали узагальнення, які б сприймались глядачем. В окремих випадках вони підносились до рівня символу, що найпомітніше у творах перших пореволюційних років, де яскраво розповідається про романтику революційної боротьби за утвердження нового ладу (наприклад, у фільмах С. Ейзенштейна "Броненосець Потьомкін" та О. Довженка "Земля").

Протиборство двох ідеологічних систем призвело до Другої світової війни, після завершення якої настала чергова криза; після 1945 р. почалася "холодна" війна. Увесь капіталістичний світ, який прийняв митців із територій, де відбувалися воєнні події, почав використовувати їх у власних ідеологічних цілях, з метою розвалу СРСР і соціалістичного блоку, дегуманізації соціалістичного суспільства. Цю програму ґрунтовно сформулював А. Даллес: "Посіявши в СРСР хаос, ми непомітно підмінимо їх цінності на фальшиві. Ми будемо виривати духовне коріння більшовизму, споганювати і знищувати головні засади народної моральності. Ми в такий спосіб розхитуватимемо покоління за поколінням . Епізод за епізодом розігруватиметься грандіозна за своїм масштабом трагедія — загибель найнепокірнішого на землі народу, остаточного, необоротного згасання його самосвідомості.

Із літератури та мистецтва ми, наприклад, поступово витравимо їх соціальну сутність, відучимо художників, відіб'ємо у них охоту займатися зображенням, дослідженням тих процесів, які відбуваються в глибинах народних мас. Література, кіно, театри — усе відображатиме та прославлятиме найнижчі людські почуття. Ми будемо всіляко підтримувати та піднімати так званих художників, які стануть насаджувати та вдовбувати у людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зради — словом, повної аморальності. В управлінні державою ми створимо хаос і плутанину. Ми непомітно, але активно і постійно сприятимемо самодурству чиновників, хабарництву, безпринципності.

Чесність, порядність висміюватимуться, перетворяться на пережиток минулого . Хамство і нахабство, брехня та ошуканство, пияцтво і наркоманія, зрада, націоналізм, ворожнеча між народами — усе це розквітне махровим цвітом. І лише деякі розумітимуть, що відбувається. Але таких людей ми поставимо в безпорадне становище, виставимо їх на посміховисько, знайдемо спосіб оббрехати їх і оголосити покидьками суспільства. Завжди головну ставку робитимемо на молодь. Будемо розкладати, розбещувати, нівелювати її".

Концепцію виголошено; почалося вироблення і втілення її моделі. Досить дієвим виявився один із провідних напрямків духовної експансії — своєрідний деструктивний феномен нищення національних культур. Особливо він поширився в період новітньої цивілізації з її надмірною індустріалізацією, урбанізацією, загальною грамотністю, деградацією багатьох традиційних етичних норм, розвитком технічних засобів, тиражуванням і поширенням інформації.

Масова культура, яка стрімко поширилась по світу, передбачала охоплення всіх вікових категорій універсалізацією, вростанням у національний грунт, спробами вироблення стандартизованої культурної адекватності в масштабі загальнонаціонального, пізніше транснаціонального, а потім і планетарного. Ця програма потребує від своїх популяризаторів переводити "загальнолюдські" набутки на

зрозумілу найширшим колам населення мову з тим, щоб маніпулювати свідомістю масового споживача в інтересах "творців " маскультури та їхніх замовників.

Сучасними напрямками маскультури є такі:

• універсалізація виховання дітей, втілення в їхню свідомість стандартизованих норм особистісної культури, формування ціннісних установок через дитячу літературу та мистецтво, виробництво іграшок, ігор, дитячі клуби та табори, воєнізовані та інші організації, які використовують технології колективного виховання;

• загальноосвітня школа, яка тісно пов'язана з індустрією культури дитинства, спектром "наукових", світоглядних і культурно-мистецьких уявлень про навколишній світ, поданих у стандартизованому догматично спрощеному вигляді, зрозумілому для дитячої свідомості;

• засоби масової інформації, які щоденно доводять до відома та "роз'яснюють" людині події, інтерпретують їх відповідно до потреб "замовника";

• національна і націоналістична пропаганда, яка передбачає "патріотичне" виховання, формує політико-ідеологічну орієнтацію населення, маніпулює його свідомістю в інтересах правлячої еліти, забезпечує політичну благонадійність і підтримку в суспільстві цього курсу;

• міфологеми сучасності, національна самовизначеність, її "відрубність" від інших, "надпатріотизм", створення кумирів, пошуки праісторії, створення опозиції: свої — не свої, пошуки інопланетян та ін. — усе це відволікає людей від вирішення нагальних проблем, формує інфантилізм особистості;

• створення численних політичних рухів, партій і "партійок", які "забивають голову" нездійсненними обіцянками, пропонують населенню програми і програмки, тільки б воно підтримувало партійних лідерів як "доленосних провідників" нації і людства;

• стимулювання споживання "елітних" товарів, настирливі рекомендації обов'язково їх придбати, реклама, пропаганда моди тощо. На цьому наживаються окремі групи виробників у країнах другого і третього світу, зникає базове виробництво, гальмується розвиток прогресивних технологій;

• формування іміджу особистості через оцінку його "досконалих" фізичних даних, суперменство: головне — бути фізично красивим, а морально-психологічні та гуманістичні якості особливої ролі не відіграють; це має забезпечити індустрія культуризму, аеробіки, зміна статі, зовнішності тощо;

• розвинена індустрія дозвілля, пригодницька, фантастична, "бульварна" література, розважальні жанри кіно, комікси, рок- і поп-музика, естрадна хореографія і сценографія, еротичні шоу. У цих видах ураховуються вікові особливості, здійснюється вікова і соціальна диференціація відповідно до запитів споживача.

Масова культура сьогодні фактично виконує функції інкультурації особистості, робить спробу виробити "культуру нового типу", створити певні напрямки з урахуванням історичного досвіду і вивести культурний процес на новий якісний рівень.

Література

1. Арутюнов С. А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. — М., 1989.

2. Асеев Ю. С. Архітектура Київської Русі. — К., 1969.

3. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культури України. — К., 1998.

4. Быстрицкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение: культура, бытие. - К., 1991.