Сторінка
2
Розвиток капіталістичних відносин у Європі не обминув Коломию. Найбільшим поштовхом для розвитку промисловості став цісарський указ 1848 р. про скасування панщини. З другої половини ХІХ ст. починається підйом в усіх галузях промисловості. На кінець ХІХ початок ХХ століття місто стало центом фабрично-заводського і кустарного виробництва. Тут утворились галузі нафтового, вугільного, деревообробного, мукомольного, винокурного, текстильного виробництва. Серед відомих великих підприємств були найбільша в Галичині ткальня Геллера, нафтопереробний та лісопильний заводи, фабрика машин Біскупського, друкарні М. Білоуса і Я. Оренштайна та інші. Піднесенню промислового виробництва сприяло будівництво залізниці Львів-Чернівці, яка проходила через Коломию. Темпи виробництва вражають. Роботи по її будівництву розпочалися навесні 1865 р., а вже 1 вересня 1866 року відбулося урочисте відкриття “Львівсько-Чернівецької цісарсько-королівської привілейованої залізниці імені Карла Людовика”. Освоєнню природних ресурсів – нафти, бурого вугілля сприяло прокладення залізничної гілки в 1885 році в напрямку Печеніжина, Слободи.
Швидкими темпами в місті розвивалася експортна торгівля, яка знаходилася в руках євреїв. На продаж вивозилася мука, збіжжя, дерево, текстиль, м’ясо, спирт, вугілля, нафта та інше. Об’єм такої торгівлі яскраво ілюструє свідчення одного з сучасників: “ .один підприємливий жид з Коломиї вивозив на продаж до Відня щорічно 50 тис. центнерів м’яса”.
Друга половина ХІХ, початок ХХ ст. стали періодом формування теперішнього архітектурного обличчя міста. Саме в цей час були збудовані найкращі архітектурні споруди. Серед них Ратуша та магістрат (1877), староство (1860), тепер медоб’єднання, український Народний дім (1902) – тепер музей ім Й. Кобринського, щаднича каса (1892) – тепер Народний дім, повітова рада (1890) – тепер музей історії м. Коломиї, окружна фінансова дирекція (1897) – тепер ЗОШ № 9, гімназія (1875) – тепер ЗОШ № 1 ім. В.Стефаника, школа сестер – урсулянок (1899) – тепер гімназія ім. М.Грушевського, Костел отців-єзуїтів (1897) – тепер римо-католицький парафіяльний костел, церква святого архістратига Михаїла (1897-1898), Залізничний двірець (1866) – тепер залізничний вокзал, кав’ярня “Центральна” (1896) – тепер ресторан “Карпати”, готель “Галіція” (1870) – тепер ТЗОВ “Гастроном “Коломиянка” та багато інших споруд.
Початок ХХ століття дав потужний поштовх до національного відродження. В місті створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, у 1914 р. відкривається пам’ятник Т.Г. Шевченку. Місто випустило в світ більше сотні поетів, письменників, понад 70 художників, 30 артистів, композиторів, співаків. Їх діяльність сприяла тому, що Коломия піднялась до рівня визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.
В часи першої світової війни місто опинилось в епіцентрі воєнних дій між Австро-Угорщиною та Росією. У вересні 1914 року в Коломию вступили російські війська. На околицях міста точилися бої і воно тричі переходило з рук в руки. Під час перебування царських військ був знищений пам’ятник Т.Г. Шевченку, закриті книгарні, бібліотеки. Заборонено видання українських газет і журналів. Грабіж, фізичне насильство санкціонувалось окупаційною адміністрацією, яку очолював начальник Коломийського повіту князь Лобанів-Ростовський. Нормалізувалося життя в Коломиї тільки наприкінці 1916 року, коли в Галичині остаточно закріпилися австрійські війська. В липні 1917 поразка Австро-Угорщини у світовій війні стала очевидною. Виникла сприятлива можливість для побудови національної держави для галицьких українців. 1 листопада 1918 р. у Львові було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. В ніч на 1 листопада військовий комітет переобрав владу і в Коломиї. Але доба новітньої національної держави для Покуття виявилась дуже короткою. У травні 1919 року розпочався період польсько-румунської окупації. В місті були закриті всі українські установи, був прийнятий курс на ополячення населення. Невдоволення політикою польської влади набирало чітких форм і організованості. У 1920-1930х роках в Коломиї почали діяти осередки ОУН, Української соціалістичної радикальної партії (УСРП), Української партії незалежних соціалістів (УПНС), “Пласт”, товариств “Просвіта”, “Луч”, “Сокіл”, “Каменяр”.
Початок другої світової війни ознаменував зміни в житті коломиян. 18 вересня 1939 р. радянські війська увійшли в Коломию. Нова влада ліквідувала всі українські партії, товариства, організації. З перших днів почалися репресії каральних служб проти населення. Напад Третього Рейху на СРСР змусив більшовиків залишити Коломию. З перших днів німецької окупації місто опинилося під важким пресом гестапо, яке переслідувало український національно-визвольний рух а також єврейське населення. За період окупації гестапо розстріляло 17,5 тис. коломиян. Знищення людей гестапо проводило на околицях міста в Шепарівському лісі. Під тиском радянський військ, у березні 1944 року почався відступ німецько-угорської армії з Коломийщини. 27 березня з Коломийського вокзалу евакуювали останні німецькі ешелони, а 28 березня у місто увійшла перша гвардійська танкова бригада полковника Горєлова. Слідом за танкістами місто зайняли воїни 351ої стрілецької дивізії. Після поновлення радянської влади в місто почали прибувати службовці, працівники НКВС, партійні функціонери. Коломияни насторожено зустріли нову владу. Чимало громадських діячів, щоб не стати жертвами НКВС разом із родинами навесні-влітку 1944 р. виїхали за кордон.
Тоталітарна система не забарилась що до репресій проти місцевого населення, особливо проти цвіту нації – інтелігенції. В 1946 році було заарештовано понад 70 її представників – вчителів, письменників, лікарів, публіцистів, служителів церкви, а їх сім’ї вивезено до Сибіру. І все ж таки місто почало поволі повертатися до життя. Вже восени 1944 р. почали діяти 11 шкіл, відкрилася музична школа, кінотеатр, ставали до ладу промислові підприємства. Але масштабна відбудова Коломиї розпочалася з 60х років. В цей час виникла низка крупних промислових підприємств. На кінець 80х років місто перетворилось на потужний економічний центр Івано-Франківської області. Славу місту принесли такі потужні підприємства, як “Коломиясяльмаш”, завод КРУ, гардинна фабрика, заводоуправління будматеріалів, деревообробний завод, СМУ ДОЗу, завод “Електрооснастка”, та інші. На жаль, в нових економічних умовах сьогодення більшість цих підприємств виявилися неконкурентноспроможними, занепали, або самоліквідувалися. На зміну їм прийшли нові. Серед них зернопереробна компанія “ЮМАС”, КЕЗ “Прут”, Фірма “НАЗІС”, ВАТ “Коломийська друкарня ім Шухевича”.
Коломия з найдавніших часів була одним з осередків передової суспільної думки Галичини. В Коломийській гімназії навчались Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина. З Коломиєю пов’язані імена Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Павлика, Андрія Чайковського, Романа Іваничука, Дмитра Павличка. В Коломиї творили музику композитори А.Й. Кос-Анатольський, Микола Лисенко. Коломию відвідували такі відомі діячі, як митрополит Андрій Шептицький, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф, та багато інших. Коломия і сьогодні не втратила славу культурно-просвітницького центру. В місті працюються 10 загальноосвітніх шкіл, гімназія, коледжі, ліцеї, інститут природних ресурсів, педагогічний інститут, музичні школи, багато самодіяльних мистецьких колективів, театр, музеї.
Завантажити реферат