Сторінка
3

Коломийський музей Гуцульщини та Прикарпаття як екскурсійний об’єкт в місті Коломия. Його значення

Геометричний орнамент виконувався техніками низь, хрестик, стебнівка, штапівка та мережковий шов. У ви­шивках високогір'я поряд з геометричними орнамента­ми зустрічаються й рослинні. Колорит вишивок різнома­нітний, залежний від району.

У колекції найбільш повно представлені жіночі та чо­ловічі сорочки, забори на перемітках, прикрашені ви­шивкою. Нею доповнювали й сердаки, кептарі, кожухи.

Орнаментальні мотиви вишивок мають свої характер­ні регіональні особливості, техніку, спосіб нанесення нитки.

Для високогірних районів характерні широкі смуги орнаменту, вишиті технікою низинки, з вкрапленням бузкових та фіолетових кольорів.

Інший характер мають вишивки з Косівського ра­йону, зокрема з Космача, виконані півхрестиком у жов­тогарячій гамі. Вони мають свої назви — «летечі», «сли­вові» та ін. В селі Пистинь вишивали хрестиком, черво­ними, оранжевими та чорними нитками.

Коломийський район представлений в колекції вишив­ками з сіл Мишина, Печеніжина, Корнича та ін. Для вишивок Корнича характерне поєднання червоних та чорних кольорів.

В орнаментальних мотивах вишивок Вижницького ра­йону Чернівецької області можна помітити вплив буко­винських вишивок. Жіночі сорочки вишивали смугами орнаменту, розміщеного по діагоналі на рукавах. Ко­льорова гама побудована на переважанні синіх, зелених та жовтих ниток. У цьому районі часто зустрічаються вишивки з бісером.

У гірських районах Закарпаття вишивки виконували хрестиком на фабричній атласній тканині. Орнаменти будували з мотивів великих руж, у яких поєднували жовті, зелені, сині та червоні нитки з вкрапленням голу­бих та рожевих.

У радянський час розвиваються кращі традиції мину­лого. Майстри широко використовують вишивку на ре­чах домашнього вжитку: скатертях, фіранках, рушни­ках, доріжках, серветках. Особливістю сучасної вишив,-ки є поява тематичних композицій, що дає авторам мож­ливість більш конкретно передавати свої задуми.

Серед кращих в музеї — вишивки відомих вишиваль­ниць А. Ф. Клапцуняк з Космача, М. А. Геник з Нижньо­го Березова, А. П. Герасим'юк з Бабина Косівського району. Г. Ю. Герасимович (1889—1974) з Косова, роботи якої є в музеї, була ентузіастом збирання кра­щих народних зразків художнього килимарства та ви­шивки. Учениці її — А. М. Малявська та Г. Я. Кива зро­били, значний внесок у мистецтво вишивання. Роботи цих майстринь доповнюють колекцію вишивки радян­ського часу.

Музей має цікаву збірку вишивки коломийських ви­шивальниць. Для творів М. О. Сабадаш, виконаних низинкою, характерні тонкі орнаменти, які вражають чуттям пропорцій та кольору. Є. П. Геник з великим так­том використовує живописні нюанси червоного, жовтого та оранжевого кольорів.

Вишивка як вид народного мистецтва має найбільше поширення в наш час. Нею займаються жінки міст і сіл, народні майстри та художники-професіонали. Колекція музею постійно поповнюється новими цікавими творами цього виду народного мистецтва.

Багата колекція художніх тканин музею — яскраве свідчення високого розвитку цього виду народного мис­тецтва. Вона дає можливість простежити характерні стильові особливості, колорит, структуру декору, форми та загальну еволюцію всіх видів тканин. Місцеві особли­вості орнаменту цих виробів чітко виражені. Вони дають можливість з точністю визначити територіальну належ­ність кожного конкретного виробу.

Збірка народних художніх тканин музею ділиться на дві групи. У першій — тканини для виготовлення одя­гу, в другій — призначені для обладнання та оздоблен­ня житла. Обидві групи відзначаються розмаїттям ви­дів, сировини, технік виконання, широтою практичного застосування.

Колекція одягових тканин свідчить про високий рі­вень культури ткацтва та розвинений художній смак гу­цулів. Цікаву з художнього та технічного погляду групу тканин для одягу складають пояси. Поширеним типом були вузькі пояси в різнокольорові смуги, дуже часто переткані сухозлоттю.

В другій половині XIX століття ткали пояси ширші, технікою полотняного або «чиноватого» переплетіння, способом «забирання».

Для високогірних районів Гуцульщини характерні широкі смугасті пояси. Складний геометричний орна­мент мають пояси Снятиншини. Веселим колоритом ви­різняються «павучкові» пояси Городенківського району. Велика увага відводилася декоративному завершенню пояса — вив'язуванню різнокольорових китиць та бом-бонів.

В музеї зібрано велику колекцію головних тканих жі­ночих уборів — переміток та хусток. Перемітка — це святковий головний убір заміжньої жінки. Вона нагадує довгий, вузький білий рушник з багато орнаментовани­ми кінцями — заборами. Перемітка побутувала на тери­торії Гуцульщини та Покуття до середини XIX століття. Пізніше її замінили «старовіцькі» узорно-ткані хустки.

Колекція художньої кераміки містить близько чоти­рьох тисяч експонатів — виробів з кінця XVIII століття й до наших днів з відомих осередків гончарства — Коло­миї, Косова, села Пистинь, селища Кути Косівського ра­йону.

На Гуцульщині здавна широко побутувала димлена кераміка, гравірована по сухому необпаленому черепку. Крім того, використовувалася техніка фляндрування (розпис ріжком) та ритування по сирому побіленому черепку і малювання червоним ангобом та поливами — зеленою і жовтою.

Найпоширенішим виробництвом на Гуцульщині було виготовлення ужиткового посуду — мисок, тарілок, збанків, колачів, свічників та кахлів для облицьовуван­ня печей.

Художня кераміка Коломийщини представлена в му­зеї найбільш повно. Для неї характерні стилізовані рос­линні та геометричні мотиви: листочки, галузки, крапки, кривульки, колові та спіральні лінії, розписані зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному тлі. Композиція більшості творів проста, складається з невеликої кількості мотивів, вільно розміщених на пло­щині.

Найдавнішими експонатами музейної колекції є ках­лі невідомих майстрів, датовані кінцем XVIII століття. Коломийські печі відзначаються особливими форма­ми та розписом. Частина кахлів має фляндрований ор­намент, схожий на розпис коломийських мисок, інші — фігурні композиції. Вперше на коломийських кахлях ба­чимо зображення людей, виконані ритуванням. Май­стер обережно, наче несміливо, малює постать скрипа­ля, жінки з граблями і глеком у руці, весільну пару, релі­гійні сцени. Традиції коломийської кераміки продовжу­вали відомі гончарі кінця XIX — початку XX століття В. і К- Словіцькі, А. Марійчук, К- Санойца та ін.