Сторінка
3
2.4. Урбанізація.
Після Першої світової війни відбувався сильний відтік населення із сільських місцевостей у міста. У 1940 на урбанізованих територіях проживало менше 1/3 населення, у 1982 частка міського населення підвищилася до 54%, у 1996 – до 71%. Місто Афіни з пригородами, включаючи порт Пірей, у 1991 нараховував 3,1 млн. жителів, або приблизно 1/3 населення країни, а другий по величині місто Греції Салоніки з пригородами – 740 тис. Великі Афіни і (у меншому ступені) Салоніки є центрами культурного, економічного і політичного життя країни. Третє по величині місто Греції Патри (153 тис. жителів у 1991) – головний порт Пелопоннесу і важливий центр судноплавства.
Серед інших великих міст виділяються Іракліон (116 тис. жителів), головне місто Криту з чудовими музеями; Волос (106,1 тис., з них у самому місті 77 тис.), головний порт Фессалії, і Лариса (113 тис.), важливий залізничний вузол у Фессалії.
3. Головні історичні віхи
Греція (Древня Еллада), загальна назва територій давньогрецьких держав на півдні Балканського півострова, островах Егейського моря, узбережжя Фракії, по західній береговій смузі Малої Азії. Перші ранньокласові держави ахійців (Кнос, Фест, Мікени, Теринф, Пилос і ін.) утворилися на початку 2-го тисячоріччя в епоху бронзи. Вторгнення дорійцев (1200 до н.е) спричинило розпад держав і пожвавлення родових відносин. До 9 ст. до н.н. Грецію заселяли: еолійці – Північна Греція, дорійці – Середня Греція і Пелопонес, іонійці – Аттика й острови. У результаті боротьби демосові з родовою аристократією в 8-6 ст. до н.е. у Греції сформувалися поліси (міста-держави). У залежності від результатів боротьби землевласників і ремісників з родовою знаттю державна влада в полісах була або демократичною (Афіни), або олігархічна (Спарта, о. Крит). В економічно розвитих полісах (Афіни, Коринф і ін.) широко було поширене рабство; у Спарті, Аргосі й інших довго зберігалися пережитки родового ладу. 5-4 ст. до н.е. – період вищого розквіту полісів. Він зв'язаний з піднесенням Афін у результаті перемогти греків у греко-перській війні (500-499 р. до н.е.) і створенням Делоського союзу (на чолі з Афінами). Час найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політичного ладу і розквіту культури – роки правління Перикла (443-429 р. до н.е.). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію в Греції і протиріччя між Афінами і Коринфом за торговельні шляхи привели до Пелопонеської війни (431-404 до н.е.), що завершилася поразкою Афін. У середині 4 століття на півночі Греції піднялася Македонія. Після розпаду держави Олександра Македонського в так називаний період еллінізму (3-2 вв. до н.е.) у Греції переважали держави і союзи воєнізованого типу (Македонія, Ахейский союз, Этолийский союз), що заперечували панування в Греції. З 146 р. до н.е. (після розгрому римлянами Ахейского союзу) Греція підкорялася Риму (з 27 р. до н.е. на її території була заснована римська провінція Ахайя). З 4 в. н.е. Греція стала частиною Східної Римської імперії – Візантії.
У 1204 році під час Четвертого Хрестового походу Візантійська імперія розпалася, а Греція була поділена на кілька графств, самим могутнім з яких було Афінське. У 1460 році практично вся Греція потрапила під владу Оттоманської імперії, а ще через двісті років турки вигнали венеціанців з нечисленних торговельних центрів, що залишилися. У 1669 році до Оттоманської імперії був приєднаний острів Крит і до XIX століття Греція знаходилося в складі Оттоманської імперії. У 1821 році почалася перша фаза війни за незалежність Греції, коли греки боролися практично без допомоги. Війна закінчилася в 1829 році і було проголошено Грецьке королівство. Наприкінці XIX століття Греція вела кілька воєн за території, у результаті чого Туреччина втратила все що ще знаходилося під її владою - Македонію і Крит. На початку XX століття країни Балканського півострова вели так звані Балканські війни, смороду закінчилися практично напередодні Першої світової війни й у результаті Греція так само збільшила свою територію. Після війни в Греції виник сильний антимонархічний рух, і в 1924 році Греція була проголошена республікою, однак вже в 1935 році монархія була реставрована. У 1967 році в результаті військового перевороту до влади в Греції прийшли так називані "чорні полковники". У грудні того ж року був організований референдум з метою повторної реставрації монархії, однак результати були негативні. Нова республіканська конституція була прийнята в 1975 році. Греція є членом ООН, ГАТТ, МВФ, ВІЗ, МАРНОТРАТ, Ради Європи, НАТО, ВІВСІ, Організації економічного співробітництва і розвитку, ЄС.
4. Державний лад і політичне життя
4.1. Державний устрій
За конституцією 1975 Греція має парламентську форму правління. Головою уряду є прем'єр-міністр – керівник партії, що має більшість місць у парламенті. Уряд на чолі з прем'єр-міністром відповідально перед парламентом. Парламент складається з однієї палати, що нараховує до 300 депутатів, обраних терміном на чотири роки.
Голова держави – президент, що обирається парламентом терміном на п'ять років і може бути переобраний ще на один термін. Президент наділений повноваженнями попереджувати війну й укладати договори з іншими країнами. Він призначає прем'єр-міністра і за рекомендацією останнього – інших членів уряду. Президент може скликати спеціальні засідання парламенту і розпускати його по представленню уряду або по згоді Ради республіки. До складу Ради входять прем'єр-міністр, глава парламентської опозиції, спікер парламенту і колишніх прем'єр-міністрів і президенти демократично обраних урядів. Президент має право накладати вето на законопроекти, але вето може бути переборено абсолютною більшістю голосів членів парламенту. Посаду президента Греції послідовно займали: Константинос Цацос (1975–1980), Константинос Караманлис (1980–1985), Христос Сардзетакис (1985–1990), Константинос Караманлис (1990–1995), Константинос Стефанопулос (з 1995).
Самоврядування. Греція розділена на 13 областей, а ті у свою чергу – на 51 ном. Номи складаються з єпархій, а єпархії розділені на муніципалітети, кінотіти (комуни). Міністр внутрішніх справ призначає префектів номів, яким підлеглі місцеві чиновники (обрані жителями). Монастирі на горі Афон мають особливий автономний статус.
Завантажити реферат