Сторінка
4

Економічна теорія: предмет і методи пізнання

Проблема питної води і якості джерел прісної води надзвичайно актуальна для України. Як наголошують В.Бровдій та О.Гана, населенням і народним господарством України щорічно використовується ЗО млрд м3 води. З урахуванням необхідних санітарних пропусках у дельтах річок доступні для використання природні ресурси практично вичерпані. При цьому в багатьох містах і навіть сільських населених пунктах виразно відчувається дефіцит води, яка подається за графіками, а її якість, за міжнародними оцінками, не витримує критики.

Довгий час в історії людства основним джерелом питної води були саме прісноводні водойми та річки, але сьогодні їх запаси настільки отруєні відходами промислового виробництва, що не можуть бути вживаними навіть після багаторазового очищення.

Причому водозабір для промислових та сільськогосподарських потреб зростає з року в рік, перетворюючи ріки планети у зливні канави індустрії, що несуть отруту в Світовий океан. Щорічно рибалки виловлюють з вод Світового океану 135 тонн синтетичних пакувальних пакетів. За оцінками спеціалістів, щорічно гине близько 1 млн морських птахів, що проковтнули ці відходи діяльності людини. Забруднення рік та деяких районів океану досягло рівня, коли вони перестають бути придатними для більшості форм органічного життя. Особливу небезпеку складає забруднення нафтою та нафтопродуктами (близько 30 % поверхні Світового океану вкрито нафтовою плівкою), оскільки плівка з них робить неможливим надходження до поверхні води кисню і, тим самим, призводить до загибелі планктону - основи харчових ланцюгів морських екосистем. За даними ООН, щорічно до вод Світового океану попадає внаслідок діяльності людей 10 млн тонн нафти та нафтопродуктів, 50 тис. тонн пестицидів, 5 тис. тонн ртуті і багато іншого. При цьому людство свідомо використовує глибини океану як місце захоронения найнебезпечніших відходів: ядерних, хімічних, біологічних та інших, вважаючи це цілком прийнятним для себе.

Показовою є інформація, наведена на спеціальній зустрічі в Осло 1993 p., присвяченій питанню забруднення північних морів. У мілководному Карському морі на глибині 20-60 м «спочиває» реактор першого у світі атомного криголама «Ленін», а з 1959 р. по 1991 р. у бочках було поховано близько 32 тис. м3 твердих відходів. Більш глибоководне Баренцове море прийняло 200 тне. м3 рідких відходів. Через це радіоактивність Баренцового моря зросла до 12900 Ки, а Карського до 228 тис. Ки. Крім того, у Баренцовому і Карському морях біля о. Нова Земля до 1995 р. було затоплено 15 аварійних реакторів і один - пізніше, тобто після прийняття спеціальної Лондонської конвенції, а також 11 тис. контейнерів із радіоактивними відходами. Щоправда, МАГАТЕ має інформацію про те, що ВМФ колишнього СРСР затопив у цих морях не 16, а 21 реактор. Міжнародна природоохоронна організація «Грінпіс» стверджує, що Північний флот Росії взагалі скидає в моря щорічно близько 10 тис. м3 рідких і 2 тис. м3 твердих радіоактивних відходів.

Не набагато краща ситуація і в українському секторі Чорного та Азовського морів. Найбільшого розголосу набула інформація про забруднення бухт Севастополя кораблями Чорноморського флоту РФ, що скидають до їх вод неочищені стоки.

Не так давно один із німецьких «вчених» пропонував перетворити на всесвітнє звалище Чорне море, мотивуючи це тим, що його глибина досягає більш ніж 2 км і у водах на глибині понад 200 м відсутнє життя, а, отже, ніякої загрози життю на землі не буде. Але треба пам'ятати, що глибини Світового океану є найбільш невивченими районами планети і людство дуже мало знає про процеси, які там відбуваються, особливо щодо еволюції мікроорганізмів під впливом продуктів людської діяльності - токсичних та високорадіоактивних речовин.

Навіть космосфера, освоєння якої почалось зовсім недавно, вже зазнала досить значного впливу людини. В 1990 р. в навколоземному космопросторі знаходилось близько 1 млн твердих тіл штучного походження - космічні кораблі та залишки їх паливних систем, штучні супутники, як діючі, так і ті що вже виробили свій ресурс, космічні станції та відходи життєдіяльності космонавтів і т. ін. Загальна маса цих тіл склала близько 100 тис. тонн, що приблизно дорівнює загальній масі природної речовини ближнього космосу.

Українські вчені І.Алексієнко та Л.Кейсевич зазначають, що з огляду на те, що ближній космос уже перетворений у звалище радіоактивних відходів, дехто пропонує використовувати його як сміттєзбиральник і в подальшому - за допомогою потужних ракет систематично виводити на високі орбіти контейнери з рідкими і твердими радіоактивними відходами![1] Вперше ця ідея була сформульована в 1959 р. Лауреатом Нобелівської премії академіком П.Л.Капіцею, але реальні передумови для її реалізації виникли після створення носіїв типу «Енергія» і «Зеніт». Російські вчені знову висунули цю ідею й обґрунтували її на Міжнародній екологічній конференції стан Півночі, що проходила в Монреалі наприкінці 1993 р. Відповідно до поданих розрахунків, щорічно буде потрібно 22 запуски ракет «Енергія», 70 - «Енергія-М», і 170 -носія «Зеніт».

У цілому, як відзначають науковці, у XX ст. людство витратило на розвиток своєї технічної цивілізації 10 % продукції біосфери. Біосфера як екологічна система виснажена.

Дані про реальний стан біосфери Землі в цілому, а також її окремих складових, зібрані різноманітними галузями сучасної науки, з усією очевидністю показали людству, що воно знаходиться в гострому конфлікті з природою, який призводить не лише до зникнення багатьох видів рослин і тварин, а й загрожує самоіснуванню людини як біологічної істоти. Головною причиною цього конфлікту є нераціональна діяльність самої людини, яка хижацьки експлуатуючи природні ресурси, спричинює різке погіршення якості оточуючого середовища, порушує механізми підтримки динамічної рівноваги біосфери. А людина як представник біологічного виду homo sapiens може існувати та розмножуватись лише в досить вузьких параметрах - температурних, хімічного складу атмосфери і т.д. Порушення цих параметрів є наслідком забруднення оточуючого середовища, тобто такої діяльності людей, що призводить до порушення цілісності природних систем і погіршення якості середовища їх проживання.