Сторінка
2

Основні форми міжнародного співробітництва України. Україна в міжнародній науково-технічній та виробничій кооперації

якщо в країні відсутня сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції;

якщо у структурі готової продукції частка зарубіжних поставок перевищує 50%;

якщо за технічними та експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться за коопераційними поставками, кращі ніж національні аналоги.

Основу економічної співдружності колишніх республік Союзу та їхню економічну інтеграцію становив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20% валового національного продукту. Ця цифра навіть дещо вища, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18%. Залишається фактом, якого не можна недооцінювати, що й нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку.

Виходячи із реального стану речей, слід зберегти і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, в яких рівень інтеграції з Росією та іншими державами СНД найвищий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелектронна промисловість. Більшість галузей машинобудування республіки на 50 і більше відсотків залежала від коопераційних поставок з інших республік.

Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продукції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі продукції найвищого ступеня переробки є підставою для розрахунку показників народногосподарської ефективності продуктообмінної діяльності. За оцінками спеціалістів, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж ввезеної, що потребує внесення певних корективів у систему коопераційних зв'язків.

Таким чином, для забезпечення реального суверенітету України необхідна розробка нової схеми промислового та інвестиційного кооперування з республіками колишнього Союзу.

Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися у трьох формах.

Перша - на грунті вже існуючої спеціалізації (нетоварної, подетальної, технологічної), зв'язки між підприємствами України та інших держав СНД перетворюються у міжфірмові, зберігши за наявності заінтересованості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період.

Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки технологічного ланцюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні організаційно-господарські структури за типом ТНК, де одне підприємство є головним, а решта його філіалами і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрікорпораційних поставок. Третя - спільні розробка, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки. В числі першочергових акцій у цьому напрямі слід здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній та деревообробній галузях, розвідці та видобуванні нафти й газу, рибній промисловості, енергетиці, наукових дослідженнях, зокрема космічних. Частка України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадрами, технологічним устаткуванням.

Що стосується участі України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке становище зумовлено рядом причин: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої заінтересованості західних підприємств щодо України.

Розвиток коопераційних зв'язків мусить спиратися на набутий у минулому досвід й апробовані форми. Однією з них є компенсаційні угоди, котрі були поширені у 70-80-ті роки між колишнім СРСР і країнами Західної Європи й охоплювали різні галузі економіки. Доцільно відновити цю форму співробітництва і поширити її на відносини не тільки з розвинутими країнами, а й з тими, що розвиваються.

Важлива роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить технологічному обміну. Він охоплює продаж ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання інженерно-консультаційних послуг та ін. Запозичення прогресивних зарубіжних технологій - це ефективний спосіб у короткі строки здійснити поповнення виробничих фондів, піднести їх технічний рівень. Функцію експертизи іноземних технологій, їх розміщення на підприємствах республіки виконує створений урядовий орган - Національний центр з використання іноземної допомоги.

Нормальним середовищем для залучення й ефективного використання іноземних інвестицій є ринкова економіка з притаманними їй розвинутими нормативно-правовими та економічними регуляторами й відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні тільки формується. Тому, виходячи зі своїх стратегічних інтересів й адекватно оцінюючи зовнішні та внутрішні фактори, Україна повинна створювати штучний інвестиційний клімат, сприятливий для іноземних інвесторів.

Створення такого клімату відбувається в умовах поглиблення негативних тенденцій у розвитку національної економіки: скорочення фізичних обсягів виробництва; збільшення дефіциту товарів та послуг на споживчому ринку; згортання інвестиційної діяльності, різкого спаду темпів будівництва як промислових об'єктів, так і об'єктів соціально-культурного призначення; стійкого падіння продуктивності праці; величезного дефіциту бюджету. Несприятливими є і фактори зовнішнього середовища:

жорстка регульованість основних ринків капіталу переважно на міжнародному та наднаціональному рівнях в умовах дефіциту вільного капіталу;

превалювання закритих ринків капіталів внаслідок поглиблення процесів транснаціоналізації;

значний зовнішній борг України, можливість його використання як інструменту тиску;

дискримінаційна політика деяких держав стосовно України;