Сторінка
3

Грошова реформа та особливості її проведення в Україні

У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу гро­шової системи України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою «український карбованець». Тим самим було в осно­вному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, за­значених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тим­часових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потуж­ність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992—1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний ме­ханізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою еконо­мічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція ста­ла характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи. Утрата населенням заощаджень, які були розміщені в Ощадному банку до 1 січня 1992 р., сталася внаслідок того, що вони не були індексовані відповідно до темпів інфляції, як це було зроблено з поточними доходами населення.

Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

- до початку реформи такого механізму в Україні не було;

- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому — підготовчому — етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове ре­зервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994—1995 рр. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфля­ції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає до­даткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі мри випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівко­вих) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юри­дичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запа­сів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково — вона відповідала рівню інфляції за 1991—1996 р. Все це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціально справедливий характер. Проте в таких оцін­ках не враховуються ті тяготи, яких зазнавало населення на пер­шому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному бан­ку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномі­нації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження були своєчасно індексовані, то проводи­ти реформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціально справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускаються заради стабілізації гривні після реформи, завдають найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підго­товки реформи.

Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п'яти років (січень 1992 - - вересень 1996 р.) і забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Гроші і кредит»: