Сторінка
1

Класифікація спеціалізованих фінансово-кредитних установ

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію за­ощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони ма­ють багато спільного з банками:

- функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, — у секторі опосередкованого фінансування;

- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'я­зання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як до­датковий фінансовий інструмент;

- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні ви­моги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш лікві­дні і більш ризиковані, ніж активи банків;

- • діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтуєть­ся на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні ви­моги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової дія­льності. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку — трансформацію строкову, обсягову і просторову, а та­кож трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

- вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові бан­ківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають ста­тусу банків. Підтвердженням цього є доля американських позичко­во-ощадних інституцій, які до 80-х років хоч і виконували традицій­но банківські депозитні операції, з правового погляду вважалися небанківськими фінансовими посередниками. Розпочате у 1980р. дерегулювання банківської діяльності в США привело до розширення операцій цих інституцій і підпорядкування їх ФРС у всьому, що сто­сується створення чекових депозитів. Сьогодні в американській лі­тературі їх стали відносити до категорії банківських посередників;

- вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування. Тому законо­давство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

- вона є вузько спеціалізованою.

Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:

1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;

2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові по­ середники своїм кредиторам.

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кре­дитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористати­ся, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкла­даються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов'язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних заса­дах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фі­нансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посере­дників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифі­куються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних по­середників за цим критерієм можна виокремити:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;

• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

• інвестиційні фонди;

• фінансові компанії;

• кредитні товариства, спілки тощо.

Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредит­них установ наведена на рис. 12.1.1.

Рис. 12.1.1. Класифікація небанківських фінансово – кредитних установ

ЛІТЕРАТУРА

1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

3. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.

4. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

5. Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

6. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

7. Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.

8. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.

9. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. — Розд. 1.