Сторінка
2

Форми грошей та їх еволюція

Не відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові зобов'язання продавця і забезпечується гарантією цент­рального банку, який в більшості країн став державним.

Сучасна банкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, що переобліковуються центральним банком, забезпечені товаром, а також відсутній обмін банкнот на золото. На даному етапі банкнота надходить в обіг шляхом банківського кредиту­вання держави, банківського кредитування господарства через комерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти даної країни.

В теперішній час центральні банки випускають банкноти су­воро певної вартості. По суті, вони є національними грошима на всій території держави. Матеріальне забезпечення у вигляді това­ру або золота відсутнє.

Чек — вид кредитних грошей, що виступає як грошовий до­кумент встановленої форми, який містить безумовний наказ кредитній установі власника рахунку виплатити держателю че­ка зазначену суму. Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекодержателю (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися в обігу в ХУІ-ХУІІ століттях у Вели­кобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основних види чеків:

іменний — чек на певну суму без права передачі,

на пред'явника — чек без вказівки одержувача,

ордерний - чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержан­ня готівки в кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних ус­тановах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних платежів, але в ос­новному при платежах неторговельного характеру.

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової вій­ни вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний прогрес і розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі у провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних апа­ратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжних операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахун­ку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахун­ку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відсувається переважна частина міжбанківських операцій.

Електронні гроші — різновид депозитних грошей, які означа­ють, що переведення грошових сум по рахунках в банках здійснює­ться автоматично з допомогою ЕОМ за безпосереднім розпоря­дженням власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує всі переваги депозитної та готівкової форм грошей.

Носіями електронних грошей є кредитні картки, дебетові картки.

Кредитні картки сприяють скороченню платежів готівкою, обслуговують роздрібну торгівлю та сфери послуг, служать засобом розрахунків, є інструментом кредиту.

Дебетові картки — платіжні інструменти, які випускаються фінансовими установами, і надають клієнту можливість проводити трансакції за власним банківським рахунком, користуватися іншими послугами.

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівален­том готівкових грошей та є їх замінником. Електронні гроші ма­ють ряд особливостей в порівнянні з готівкою:

по-перше, готівку у вигляді електронних грошей, як правило не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові еле­ктронні гроші з відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

Користування електронними грошима здійснюється за допо­могою електронного гаманця — будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить реальну цінність у формі елек­тронних грошей, які власник вніс на рахунок в банку. Банківська пластикова картка — це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка — це інструмент безготівкових роз­рахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система — це, по-перше, сукупність кредитних ус­танов, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інфор­маційно-технічних засобів, що регламентують порядок викорис­тання банківських платіжних карток.

В залежності від суб'єктів викори­стання пластикові картки поділяють на картки особистого використання і корпора­тивні фінансові картки. В залежності від захищеності — звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та ла­зерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в су­часну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

• фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

• пластикова картка с відносно дешевим засобом;

• надійність;

•можливість забезпечення високого рівня захисту, не обхідного для запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;

•деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта, можуть виконувати функцій: кредитних і дебетових карток одночасно.

В Україні лідерами в роботі з картками є Приватбанк, АППБ "Аваль", та Укрексімбанк. Однак розвиток національної платіжної системи та використання міжнародних платіжних кар­ток гальмують наступні причини:

•відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і небажання тримати гроші в банках;

•брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміння користуватися ними;

•незацікавленість торгівельних підприємств приймати оплату по картках;

•значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у картковий бізнес;

•відсутність належної законодавчої бази щодо обігу пластикових карток;

•проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів.