Сторінка
3
Нігроспороз. Уражує здебільшого качани і репродуктивні бруньки в листкових піхвах. Хворі зерна щуплі, тьмяні, розташовуються нещільно, легко випадають. Сильно уражені качани і стрижень розщеплюються. Між зернами іноді розвивається біла або сірувата грибниця, а при основі зернівок спостерігається поява чорних купок спор. Розвиткові хвороби сприяє волога погода з помірною температурою в період достигання качанів. Взимку інфекція зберігається в насінні й заражених рештках.
Бактеріоз качанів. Проявляється в період молочної стиглості на верхівці зернівок у вигляді вдавлених плям блідо–сірого кольору, діаметром 2–3 мм. У подальшому плями стають зморшкуватими або виразкоподібними, набувають бурувато–жовтого кольору з темно–сірою облямівкою. У поширенні хвороби значну роль відіграє хлібний клопик, в організмі якого живуть фітопатогенні бактерії. Останні заносяться в ранку, яка утворюється в процесі пошкодження цим шкідником оболонки зернівок. Уражені зернівки недорозвинені, мають меншу масу і схожість. В процесі зберігання хворі качани швидко пліснявіють.
Біль качанів. Проявляється на зернівках у вигляді тріщин з крихким епідермісом, що виступає з них. Це явище спостерігається наприкінці молочної — на початку воскової стиглості кукурудзи, коли вміст зернівок починає затвердівати. Це захворювання непаразитарне, зумовлене невідповідністю між швидкістю розростання в зернівці ендосперму та насіннєвої оболонки у зв’язку із несприятливими погодними умовами: зміною посухи надмірно вологим періодом. На хворих качанах інтенсивно розвиваються мікроскопічні гриби, які призводять до їх повної загибелі.
Пліснявіння качанів і зерна. Характеризується появою сіро–зеленого, темного і рожевого нальоту. Виникненню та розвитку хвороби сприяє підвищена вологість повітря у період збирання і зберігання кукурудзи. Збудники хвороби використовують поживні речовини зернівок, отруюють зародок і паростки насіння токсичними виділеннями. Плісняві гриби знаходяться в ґрунті. Особливо сильно вони уражують висіяне насіння при коливаннях вологості і низькій температурі.
Заходи захисту. Дотримання сівозміни. При сильному розвитку летючої сажки, вугільної і білої гнилі, диплодіозу слід вирощувати кукурудзу на тому ж полі не раніше ніж через 6 років. Своєчасний і високоякісний обробіток ґрунту; посів кукурудзи в оптимальні строки. Пізній строк висівання підвищує ймовірність розвитку сажкових хвороб, нігроспорозу, пліснявіння качанів у полі і під час їх зберігання. З метою зниження пліснявіння паростків кукурудзи важливо дотримуватися встановленої для кожного регіону глибини заорювання.
Для захисту насіння кукурудзи в період проростання від пліснявіння, кореневих і стеблових гнилей, пухирчастої сажки його протруюють вітаваксом 200 з.п. (2,0 кг/т); вітаваксом 200 ФФ в.с.к. (2,5–3 л/т); максимом 025 FS т.к.с. (1 л/т); максимом ЛП 4,5% т.к.с. (1 л/т); премісом 25, 2,5% т.к.с. (1,0–2,0л/га); сульфокарбатіоном К,90–95% п. (1,0 кг/т); флуосаном т.к.с. (3,0л/т); дітаксом к.с. (2.5л/га); реалом 200 т.к.с. (0,2 л/т).
Згідно з ДСТУ 2240–93 не допускається до сівби насіння кукурудзи, уражене, за даними комірної апробації, нігроспорозом, сірою і червоною гнилями, фузаріозом та біллю (у сумі на 100 качанів) — 300 шт. в оригінальному й елітному насінні та 500 шт. у репродуціях (поколіннях).
3. Хвороби зернобобових культур
Зернобобові культури уражуються хворобами протягом усього періоду вегетації. До найбільш шкідливих належать аскохітоз, кореневі гнилі, пероноспороз, борошниста роса, сіра гниль. В окремі роки має місце поширення бактеріозів, мозаїки та іржі. Джерелом інфекції багатьох хвороб є хворе насіння, заражений ґрунт та післязбиральні рослинні рештки.
Із захисних заходів важливим є вирощування стійких проти хвороб сортів. З метою запобігання захворюванню на аскохітоз, пероноспороз, сіру та кореневу гнилі насіння протруюють фундазолом 50% з.п. (2–3 кг/т); вітаваксом 200 ФФ в.с.к. (2,5–3 кг/т); максимом 025 FS т.к.с. (1,0 л/т). У період вегетації рослини обприскують препаратом рекс Т, к.с. (0,5–1,0 л/га)
4. Хвороби багаторічних бобових трав
Багаторічні бобові трави уражуються хворобами протягом усієї вегетації. Конюшину найчастіше виснажують антракноз, рак, іржа, фузаріози. Для люцерни найнебезпечнішими є бура плямистість, іржа , борошниста роса.
Антракноз конюшини. Уражує всі надземні частини. Навесні на листках спочатку чорніють жилки, а потім виникають кутасті бурі плями на паренхімній тканині, на стеблах утворюються довгасті бурі плями з чорною або темно–бурою облямівкою. Вони спочатку трохи вдавлені, а потім перетворюються на глибокі виразочки та тріщинки. Збудник хвороби зимує на рослинних рештках і в насінні, його розвиткові сприяють волога тепла погода, кислі ґрунти, загущені посіви.
У місцях ураження стебла часто надламуються, внаслідок чого в’янують листки. Зараження квіток супроводжується побурінням, в’яненням і передчасним всиханням головок.
Рак конюшини. Проявляється навесні на сходах, що перезимували, у вигляді хлоротичного і бурого їх забарвлення. Надземна частина загиблих рослин легко відривається від кореневої шийки, яка до цього часу згниває і стає трухлявою. Пізніше загниває також коріння, у місцях ураження утворюються дрібні чорні склероції, які можуть зберігати життєздатність тривалий період (5–6 років). Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається на важких, вогких, малоокультурених ґрунтах. Рак поширюється в основному через ґрунт, у який потрапляють склероції патогена, а також з насінням, у якому є домішка дрібних склероціїв.
Фузаріози конюшини викликаються грибами з роду Fusarium, які розвиваються у ґрунті, звідки проникають в корені. Проявляються у вигляді кореневої гнилі і в’янення. Коренева гниль характеризується побурінням та руйнуванням коренів. Зараження рослин відбувається ще в перший рік життя, цілковита загибель їх спостерігається на другий або третій рік. Головним джерелом інфекції є ґрунт і рештки заражених рослин та інфіковане насіння. Фузаріозне в’янення проявляється протягом усього періоду розвитку рослин. У фазу бутонізації та цвітіння поступово в’януть листки та пагони. У коренях, а іноді і в стеблах на поперечному розрізі спостерігається побуріння судинного кільця. Внаслідок закупорки судин та їх руйнування рослина в’яне.
Завантажити реферат