Сторінка
2
1.6. Динаміка чисельності сільського населення по областях Лісостепу (на початок року) Мігранти села – переважно люди активного віку, в основному молодь, у процесі відпливу виносять із сільськогосподарського та інших виробників АПК робочу силу й одночасно переносять із села в місто потенційну народжуваність, демографічний потенціал. Міграція населення із села в місто, як і міграція його з міста в село, природний процес. Але негативним у ньому є те, що велика частка мігрантів із села – людей молодого віку – призводить до порушення необхідного статево-вікового складу сільського населення та погіршення якісної характеристики робочої сили сільської місцевості. До того ж міграція сільського населення посилюється через незадовільні соціально-побутові умови життя у багатьох селах. Інтенсивний відплив сільської молоді через незадовільні умови трудової діяльності й проживання в сільській місцевості активізував негативні демографічні процеси. Зростає кількість розлучень, зменшується кількість – шлюбів та народження дітей у селах. Водночас смертність і старіння сільського населення набули небачених темпів. Зумовлена цим кризова демографічна ситуація звузила природну основу відтворення жителів села, спричинила погіршення їхніх якісних параметрів і зниження трудового потенціалу, особливо зайнятих в аграрній сфері. Аналіз свідчить, що абсолютне скорочення чисельності сільських жителів у Лісостепу відбувається, головним чином, внаслідок інтенсивного зменшення їхньої демографічної основи – дітей віком до 15 років. Протягом 1970 – 2001років кількість їх скоротилася більш, як на третину; на третину зменшилася кількість осіб працездатного віку, майже кожний третій житель села – пенсіонер за віком. Таким чином, структурно-динамічні зміни чисельності сільського населення досліджуваної зони відбуваються у двох протилежних напрямах: з одного боку, зменшується кількість дітей, підлітків та осіб працездатного віку, а з другого - зростає кількість пенсіонерів (табл.1.7.). Отже, сільське населення швидко старіє, звужується демографічна основа його відтворення. До того ж темпи цих динамічних змін набули стабільного, тенденційного характеру.
1.7. Демографічне навантаження сільського населення працездатного віку по областях Лісостепу (на 1000 чоловік працездатного віку припадає непрацездатних) Абсолютне скорочення чисельності сільського населення призводить до обезлюднення і руйнування поселенського потенціалу Лісостепу. Протягом 90–х років лише в Харківській області призупинили своє існування понад 90 сільських населених пунктів. Основною складовою економічної кризи у сільській місцевості Лісостепу є різке зниження народжуваності. За 1990 – 2001роки абсолютна кількість народжених зменшилася на 47 тис. чоловік, або на 36%. Основна причина зниження народжуваності до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення сільського населення, полягає в тому, що задоволення тут потреби у дітях, материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя. Якщо врахувати, що кожний третій селянин знаходиться за межею бідності, працівники аграрної сфери одержують заробітну плату, нижчу від прожиткового мінімуму, і сучасний рівень існування селян зведений до елементарного виживання, ситуацію з народжуваністю в сільській місцевості можна розглядати як кризову. Економічні причини зниження народжуваності селян криються у виробничій сфері, насамперед у сфері праці. Та частина національного доходу, яка використовується на особисте споживання, навіть у некризових умовах не відшкодовувала необхідних витрат сім’ї на утримання не тільки третьої, але й навіть другої дитини. Тому сім’я з дітьми економічно не забезпечувалася, рівень життя її був нижчим, від соціально необхідного. За роки соціально-економічної кризи ситуація погіршилася, на що селянство відреагувало інтенсивним зниженням народжуваності. В умовах різкого зниження народжуваності сільського населення, посилення його старіння прогресує показник смертності. Коефіцієнт смертності (кількість померлих на 1000 селян ) зріс за 1990 – 2001 роки від 17,3 до 21,1. Абсолютна і відносна кількість померлих перевищує відповідні показники народжень, тому природний приріст сільського населення має від’ємне значення. В 2001 році чисельність померлих у селах Лісостепу на 77 тис. чоловік, а України на 156,4 тис. чоловік перевищувала кількість народжених (табл. 1.8).
1.8. Природний рух сільського населення по областях Лісостепу України у 2001 р. Депопуляція населення охопила всю сільську місцевість цієї зони та країни, а в Київській, Хмельницькій, Черкаській областях кількість померлих перевищує чисельність народжених майже в 97% поселень. У Київській, Полтавській, Сумській областях досліджуваної зони на одного народженого припадає троє померлих. Коефіцієнт природного приросту сільського населення в 2001 році становив у Лісостепу 13,1, а в Україні – 9,9. Природне скорочення сільського населення в умовах інтенсивного його старіння перетнуло критичні межі сучасного типу відтворення. Основною причиною такої ситуації є зниження життєвого рівня селян та погіршення їх медичного обслуговування. Основним видом діяльності працездатного населення в сільській місцевості залишається праця у суспільному та особистому секторах аграрного виробництва. Середньорічна кількість сільськогосподарських працівників Лісостепу зменшилася за 1996 – 2000 роки на 25,2%. Найбільше їх скорочення спостерігається в сільському господарстві Чернівецької області (20,8%) (табл.1.9.). Частка середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств у загальній кількості зайнятих становить 45,3%. Інші особи працездатного віку зайняті в галузях освіти, охорони здоров’я, транспорту, будівництва тощо.
1.9. Динаміка середньорічної кількості працівників сільськогосподарських підприємств Лісостепу, тис. чоловік Попит на робочу силу в сільському господарстві, зокрема, на молодь, зменшується. Це пов’язано переважно з відсутністю належної молодіжної політики щодо сприяння зайнятості, яка має бути зорієнтована на працевлаштування молоді у сільському господарстві, збереження наявних і розвиток нових робочих місць. Таким чином, у сільській місцевості спостерігаються досить негативні зміни в перерозподілі працюючого населення по галузях економіки, зменшення його частки у сільському господарстві й переміщення в інші галузі народного господарства. Загальними проявами цих процесів є абсолютне і відносне скорочення чисельності зайнятих осіб як у цілому по галузях економіки, так і в аграрному секторі, зниження мобільності щодо підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, зростання кількості працюючих у приватному неформальному секторі, мотивами якого є в основному пошук шляхів подолання безробіття, а не створення альтернативних виробництв сільськогосподарського виробництва. Для усунення наслідків негативних структурних змін щодо зайнятості та докорінного її поліпшення доцільно проводити активну політику соціального захисту сільських жителів, яка має ґрунтуватися на науково опрацьованих принципах з урахуванням територіальних особливостей. При цьому першочергову увагу слід приділяти формуванню та функціонуванню ринку робочої сили за рахунок розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, вдосконалення мотиваційного механізму щодо раціонального використання робочої сили, максимально використавши при цьому такі риси селянина, як ініціативність, підприємливість, активність, свідомість, що особливо притаманні молоді. Для здійснення будь-якого виробничого процесу необхідні засоби виробництва. Вони створюють виробничо-технічний потенціал галузі, що визначається сукупністю матеріально-речових елементів виробництва, які за певних умов забезпечують можливість виконання всього циклу технологічних операцій для одержання сільськогосподарської продукції. Важливими показниками рівня оснащеності господарств основними засобами є фондозабезпеченість та фондоозброєність праці. Аналіз свідчить про стійку тенденцію зниження фондозабезпеченості (з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь) у діючій грошовій одиниці і досить рельєфно в умовній грошовій одиниці (табл.1.10.). Якщо в 1996 році на 1 га сільськогосподарських угідь у сільськогосподарських підприємствах Лісостепу припадало 2550 умовних одиниць галузевих основних засобів, то в 2001-му – 536, тобто фондозабезпеченість за п’ять років знизилася у 4,8 рази.
Завантажити реферат