Сторінка
4

Соціально-демографічний моніторинг сільського населення лісостепової зони

1.87. Динаміка коефіцієнтів дитячої смертності у сільській місцевості областей лісостепової зони

За останні десять років (1991–2001) в усіх областях Лісостепу відчутно збільшилася питома вага сільських населених пунктів, у яких кількість померлих переважає кількість народжених. Так, у Вінницькій області вона підвищилася на 17% і становила 95%; у Київській цей показник зріс на 18% і досяг 96,8%, що є найвищим в Україні. У Хмельницькій, Полтавській, Сумській областях питома вага таких населених пунктів збільшилася на 20–22 % і в 2001 році становила відповідно 99,6; 94,4; 93,9 %, що також значно більше від загальнодержавного рівня – 88,4%. Досить швидкими темпами за останні десять років зростала питома вага таких населених пунктів у сільській місцевості Харківської (на 28%), Тернопільської (на 26%), Чернівецької (на 24%) і в 2001 році становила відповідно 92,6; 91,4; 60,1 %. Щоправда, питома вага таких населених пунктів у Чернівецькій області є найменшою не лише серед областей лісостепової зони, але й у цілому по Україні, за винятком Закарпатської області. У той же час Черкаська область хоча й має найнижчий показник зростання питомої ваги сільських населених пунктів, у яких кількість померлих перевищує кількість народжених (14%), водночас їхня питома вага в 2001 році становила 96,4%, що є одним із найвищих показників не тільки своєї природноекономічної зони, але й України у цілому.

Зростання рівня смертності із зниженням народжуваності зумовило природне скорочення сільського населення в усіх областях Лісостепу (табл. 1.88). Аналізуючи співвідношення кількості народжених і померлих, можна зробити висновок, що з розрахунку на 1000 сільських жителів природний приріст найінтенсивніше скорочується в Сумській, Полтавській, Київській, Черкаській та Харківській областях. До того ж цей негативний процес як у перелічених областях, так і у Вінницькій, Хмельницькій значно перевищує показник в цілому по Україні.

1.88.Природний рух сільського населення в областях Лісостепу станом на 2000р.

5. Структура поширення захворюваності сільського населення

Серед факторів, які загострюють демографічну кризу, слід виділити й негативні якісні характеристики здоров’я селян. Лише за останні п’ять років кількість хворих із розрахунку на 100 тис. населення збільшилася майже за всіма класами хвороб. Так, захворюваність на інфекційні паразитарні хвороби зросла на 17,2%, хвороби ендокринної системи, порушення обміну речовин та імунітету – 22,3, сечостатевої системи – на 30,4%, крові й кровотворних органів – майже у 1,5 раза, природжених аномалій стало більше на 24,2%. Основними причинами зростання захворюваності як зазначеними, так і іншими класами хвороб є: незадовільний екологічний стан навколишнього природного середовища, спричинений не лише Чорнобильською катастрофою, але й іншими чинниками забруднення земельних і водних ресурсів, повітряного басейну; різке погіршення умов життя сільського населення й незбалансованість харчування; низький рівень послуг системи охорони здоров’я; нерозвиненість системи комунально-побутових послуг; недостатній рівень загальної культури співжиття тощо.

Поширення захворювань багатьох класів хвороб у чоловічого і жіночого населення спостерігається майже на одному рівні. Водночас окремий клас хвороб більше поширений у чоловіків або жінок. Так, серед жінок нетоксичний вузловий зоб зустрічався в 7,9 раза частіше ніж у чоловіків; цукровий діабет – 1,7 раза; жовчнокам’яна хвороба – 2,5 раза; інфекційне ураження нирок – в 1,8 раза. В той же час у чоловіків більше виявляли такі захворювання, як інфаркт міокарда (в 2,2 раза); виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки (у два рази); цироз печінки (у 2,2 раза); хронічний гепатит (в 1,6 раза) тощо.

Особливо небезпечними стали хвороби, значною мірою спричинені низьким рівнем матеріального благополуччя сільського населення. Йдеться про туберкульоз, венеричні хвороби, ВІЛ-інфекцію. Так, за останні п’ять років захворюваність громадян на туберкульоз, у яких цей діагноз встановлено вперше, зросла на 39,1%, туберкульоз органів дихання – 42%. На 100 тис. сільського населення України припадає 235 хворих на всі форми активного туберкульозу. В Хмельницькій і Київській областях таких хворих припадає понад 268 осіб, Тернопільській – 265. Зростає контингент з усіма формами активного туберкульозу серед дітей віком до 14 років. Проте необхідно зазначити, що ефективним лікуванням хворих на деструктивний туберкульоз вдається у більшості з них досягти припинення бактеріовиділення. Зокрема, в Чернігівській області такий стан був забезпечений у 92,3% хворих, Сумській – 91,3, Тернопільській – 90,8, Хмельницькій – 88,9%.

Серед селян повільно знижується захворюваність на психічні розлади, зростає кількість хворих на окремі інфекційні хвороби, такі як грип і гострі інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусний гепатит. Не поліпшується ситуація з серцево-судинними захворюваннями, злоякісними новоутвореннями тощо. Все це не може не впливати на демографічні процеси у сільській місцевості.

6. Міграційні процеси на селі

На кількісний та якісний стан селянства певною мірою впливає і його механічний рух різної величини та напрямів. Із 60-х і до середини 90-х років саме він на 80% спричиняв зменшення чисельності сільського населення. Відтік відбувався не лише у напрямі поселення в міських населених пунктах України, але й масового від’їзду за межі України – у різні регіони колишнього СРСР. Внаслідок такого міграційного руху погіршувалася статево-вікова структура сільського населення, оскільки серед тих, хто залишав село, були переважно молоді люди віком 15–17 років та особи працездатного віку.

Із проголошенням Україною незалежності міграційний рух відчутно сповільнився, змінилися структура і напрям міграційних потоків, набув певної своєрідності його вплив на демографічні процеси. Так, міграція у сільській місцевості лісостепової зони за всіма наявними потоками станом на 2000 рік сприяла здебільшого не зменшенню, а зростанню сільського населення. Особливо це спостерігалося в Черкаській, Харківській, Полтавській, Тернопільській і Вінницькій областях. Незначне мінусове сальдо мали лише Київська, Хмельницька та Чернівецька області. Суттєво змінилися види міграцій та їхня питома вага. Якщо до незалежності України домінувала, як правило, міжрегіональна міграція, що охоплювала всю територію колишнього Радянського Союзу, то нині на перше місце виходить внутрішньорегіональна міграція, яка в 1990–2000 роках у загальному міграційному русі селян становила в цілому по Україні 51,2–61,7 %. З’явився новий, невідомий і неможливий за радянських часів вид міграції – міждержавний. Але в кожної з областей Лісостепу співвідношення різних видів міграційних потоків має хоч і незначні, але все ж свої особливості.