Сторінка
2

Управління агропромисловим виробництвом за ринкових умов

У найближчі роки в структурній перебудові пріоритетами повинні користуватися паливно—енергетичні галузі, агропромисловий комплекс і забезпечення населення продуктами харчування, підтримка науки й розвиток науково—технічного потенціалу, розвиток експорту науковоємної продукції. Суть державного регулювання інвестиційних процесів полягає у стимулюванні джерел нагромадження в середині країни, а також у широкому залученні зарубіжного підприємницького капіталу (табл. 1.58).

Завдання полягає в тому, щоб краще використати можливості для активізації інвестиційного процесу в країні за рахунок розвитку заощаджувальної справи з використанням коштів населення, зниження рівня податкового тиску на товаровиробників, використання рефінансування Національним банком комерційних банків переважно на інвестиційні цілі, збереження національного інтелектуального потенціалу шляхом збільшення інвестицій в науку, освіту, підготовку кадрів.

Дуже складним і невирішеним до кінця є державне регулювання фінансового ринку та грошового обігу: державне регулювання цінних паперів, реєстрації випуску емісійних паперів і проектів вміст, ліцензування діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, створення системи захисту прав власників цінних паперів.

Регулювання грошового обігу переслідує, насамперед, мету боротьби з інформацією. Зрозуміло, що за ринкових умов держава не може диктувати підприємствам рівень цін, а впливає на їхню динаміку опосередковано, через важелі бюджетно—податкового, грошово—кредитного, валютного й антимонопольного регулювання.

Елементом державного регулювання стає застосування до підприємств процедури банкрутства (неспроможності) та фінансової підтримки сільгосптоваровиробників. Це знаходить свій прояв із боку держави в авансуванні поставок продукції, наданні гарантій на оплату закупок, виділенні кредитів на закупівель матеріально-технічних ресурсів та ін. Усе це сприяє становленню ефективного ринку праці, подоланню заниженої ціни праці і підвищенню рівня, відновленню і розвитку галузей соціальної сфери.

1.58. Інвестиційна активність підприємств АПК*

Держава здійснює регулювання відносин власності, сприяючи розвитку різноманітних її форм, господарюванню на основі конкурентного природноекономічного відбору, чіткого розмежування повноважень щодо управління державною власністю Держкоммайна України і галузевими міністерствами. З боку держави забезпечується підтримка малого й середнього підприємництва встановленням для нього податкових пільг, сприяння розвитку коопераційних зв’язків підприємств малого, середнього і великого бізнесу, досягнення паритетності обміну між АПК та іншими сферами економіки, поглиблення інтеграції та кооперації виробництва, переробки і реалізації продукції.

Здійснюючи регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання, держава використовує бюджетно-податкові та грошово—кредитні підойми, розробляє фінансові програми допомоги, товаровиробникам, перерозподіляє прибутки через податкову систему, регулює ринкові ціни, здійснює трансфертні платежі, реалізує державні програми соціального захисту. Державна фіксальна і кредитно-грошова політика спрямовується на боротьбу з інфляцією, безробіттям, стабілізацією економіки АПРК і подолання спаду виробництва.

З метою підтримки виробництва тваринницької продукції в країні працює механізм нарахування та виплат дотацій (на період з 1 січня 1999 року до 1 січня 2004-го року) переробними підприємствами, сільськогосподарськими товаровиробникам усіх форм власності й господарювання, здійснюється відшкодування податку на додану вартість за продаж товарів власного виробництва, виділяються кошти державної підтримки селянських (фермерських) господарств.

У системі економічних регуляторів важливе місце повинні займати державні замовлення на основні види сільськогосподарської продукції, введення обґрунтованих заставних цін, які б не тільки компенсували виробничі витрати, але й передбачали необхідний прибуток на вкладений капітал.

У нашій країні поки що слабко використовується нагромаджений позитивний досвід планування народного господарства. Останніми роками під впливом критики складності системи планування, директивності планів, а нерідко недостатньої їхньої обґрунтованості, втратився інтерес до планової роботи у багатьох керівників і фахівців, що негативно позначається на збалансованості галузей економіки рівні координації робіт, пов’язаних із реалізацією програм стабілізації та розвитку АПК.

Економіка ? це нелінійна система, діяльність якої в майбутньому може радикально відрізнятися від діяльності у минулому. Тому заслуговує на увагу подальша розробка і застосування методології стратегічного менеджменту, що передбачає здійснення прогнозування і довгострокове планування від кінцевої цілі (моделі) до сучасного стану, а не екстраполяції минулого на майбутнє. Інтерес викликає методологія ранжування стратегічних завдань, особливо при виникненні надзвичайних ситуацій, а також керування за слабкими сигналами, коли проблема розв’язується при зародженні й появі перших симптомів її існування.

Для України неабиякий інтерес становить індикативне планування як система макропланування. Воно передбачає розробку науково обґрунтованих прогнозів економічного розвитку країни, досягнення рівноваги ринку, максимальний збіг пропозиції та попиту. За більш як тридцятирічну історію індикативне планування (форма економічного програмування) набуло значного поширення в країнах Західної Європи: Франції, Нідерландах, Бельгії, Італії й Англії. Останнім часом система індикативного планування розвивається в Китаї, де вона ґрунтується на поєднанні державного та приватного сектора економіки при домінуванні держави.