Сторінка
1

Надзвичайні ситуації природного характеру

Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метео­рологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хво­робами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. У наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить час­то мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетру­си, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють заги­бель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці — тропічні циклони (20% ), на третьому І четвертому місцях (по 15%) — землетруси та посухи.

* Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний ха­рактер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

• тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів;

• топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі;

• метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмо­сфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін.

4.1.1. Тектонічні стихійні лиха

* Виверження вулканів. За руйнів­ною дією та кількістю енергії, яка виді­ляється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

Найбільш відоме виверження вулкану — це виверження Везувія. Поряд з Везувієм процвіта­ли такі стародавні міста, як Помпея, Герку­ланум та Стабія. Протягом сторіч Везувій мовчав. 24 серпня 79 р. раптово в голубе небо над Неаполітанською затокою злетів лавовий корок, який тисячоліттями щільно закупорю

вав жерло кратера Везувію. Високо в гору на декілька кілометрів злетіли уламки гірських порід, зі страшним гуркотом разверзлась вершина гори, Чорна хмара по­пелу затьмарила сонце й три дні висіла над місцем катастрофи. Тільки 27 серп­ня, через три доби після початку виверження, вперше проглянуло сонце, яке осві­тило три мертвих міста.

Ще важчі наслідки мало виверження вулкану Кракатау в Індонезії. На безлюд­ному острові, який складався з трьох старих вулканічних гір, площею усього 33 кв.км в ніч з 26 на 27 серпня 1883 р. сталися вибухи великої потужності, їх гуркіт рознісся на сотні кілометрів, хмари попелу злетіли в небо на висоту 75км, дрібні частинки вулканічного пилу декілька разів облетіли Землю. 18 куб. км виверженої з надр вулкану лави затопили дві третини острова. Гігантська хвиля (35 м), яка виникла внаслідок вибуху, знищила на узбережжях Яви та Суматри 295 міст та селищ, принесла смерть 36 000 мешканцям.

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після, більш-менш тривалої перерви, можуть знову ожити. Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластів, які назива­ються плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщи­ну від 60 до 100 км й плавають на, поверхні в'язкої магми.

Навколо Індонезії, яка знаходиться на одному з таких стиків текто­нічних плит, більше сотні вулканів; на західному узбережжі Американсь­кого континенту, де стикаються Північноамериканська й Тихоокеанська плити, розташовано десяток вулканів. Ці райони, а також східне узбе­режжя Тихого океану — Камчатка, Курили, Японія — найбільш активні вулканічні зони нашої планети.

Як утворюються вулкани? Надра земної Кулі діляться на чотири зони: в центрі — внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, роз­плавленим є тільки зовнішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутріш­нього ядра — невеликий, але його темпера­тура сягає 6000 градусів. Тим не менш внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою нази­вається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Геологи вважа­ють, що вона утворюється в нижній частині земної кори та в верхній частині мантії

на глибині від 30 до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпе­чена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її ро­бить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск за­звичай однаковий по всій поверхні магми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкану.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до ЗО км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометра. До 400-500 км розповсюджується зона випадання кис­лотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танен­ня снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100-300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лави використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом ство­рення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942р., який, загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака); можли­ве будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973 р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100 °С.