Сторінка
5

Архітектура Китаю (V ст. до н.е. – XVIII ст.)

парадної пишності північних імператорських парків, у них більше невимушеності, інтимності. Деякі з південних парків – Лююань, Чжочженьюань, Шицзалінь – увійшли до скарбниці кращих творів китайської та світової архітектури. Всі парки Сучжоу невеликі за розмірами. Найбільший з них займає ділянку площею всього 2 га, причому максимальні розміри території не перевищували 210x130 м.

Замисел автора находить своє виявлення також і в назві парку: Шицзалінь – "Ліс Будди". В назві парку Лююань втілена думка: парк такий прекрасний, що той, хто його побачить, не захоче його покинути. В назві парку Чжочженьюань висловлюється образа відставного урядовця на несправедливість імператора: "В той час, як неуки управляють, тямущі вирощують сади". Назви альтанок та павільйонів також відбивають їх призначення: "Альтанка абрикосового аромату", "Павільйон споглядання і спогадів" і т.д.

Берега штучних озер порізані, що вельми збільшує їх розміри. Для цієї ж мети зведені посередині водоймищ острівки і містки-переходи. Містки йдуть понад самою водою (рис. 5.25).

Павільйони в парках легкі та витончені. Вони відкриті на всі сторони, зв'язані з оточуючим простором (рис.5.26). Невеликій площі південних парків Сучжоу відповідає мініатюрність їх павільйонів та інших споруд, тоді як триумфально-урочисті альтанки кремезних імператорських парків мають набагато більші розміри (рис. 5.27).

Парки – важливіша частина китайської архітектури. Це незаперечний доказ того, що китайський народ здавна любив природу і глибоко розумів її красу (рис. 5.28).

Серед давніх міст Китаю слід відзначити такі, які розміщувалися вздовж торговельних шляхів до Індії, країн Середньої й Передньої Азії, Європи й існували на протязі всього Середньовіччя. Вони виростали до таких великих розмірів, яких не знала Західна Європа. Таким було, наприклад, місто Чан'ань. Його будівництво розпочалося ще в 583 р. під керівництвом видатного архітектора Юй-Вень-Кая. Прямокутний в плані Чан'ань мав по периметру 36 км і займав площу 8410 га. Сучасне місто Сіань, яке зросло на цьому місці, займає тільки одну шосту частину його площі. В період імперії Тан (618 – 907 рр.) Чан'ань був столицею Китаю. Місто мало три основні частини. Головна – це Заборонене місто з великим парком і ансамблем імператорського палацу. Друга – Імператорське місто. Разом вони займали 2/5 усієї площі столиці. Третину площі Чан'аня займало Зовнішнє місто з торговельними кварталами. Головна магістраль 150 – 155 м завширшки, яка проходила від південної міської брами Імператорського міста, розділяла Чан'ань на західну та східну частини, всередині яких були симетрично розташовані ринкові квартали.

Державна віротерпимість обумовила рівність конфуціанства, даосизму, буддизму та інших релігій. Жодна з них не мала рішучої переваги перед іншою. Усі вони стверджували існуючий лад, збереження незмінними стародавніх звичаїв і традицій. Храми різних релігійних течій хоч і відрізнялися деякими особливостями, але зберегли ці традиції.

Храмові комплекси (рис.5.30) мають чітке симетричне планування, основу якого складає система дворів, які послідовно розташовані вздовж однієї осі. Важливі будівлі лежать на головній осі храму в південній частині двору або в його центрі. Вони мають, як правило, південну орієнтацію. Кількість дворів та їх розміри залежали від значущості храму.

Північні храми, незалежно від того, до якої релігійної конфесії вони належать, відрізняються від храмів решти районів Китаю, насамперед, невеликими розмірами своїх комплексів (рис. 5.30 в,г,д). Храми в них прості й суворі. Південні храми легкі та витончені.

Своєрідними культовими спорудами Китаю є пагоди. Вони ведуть свій початок від горішніх частин індійських ступ і подібно до них призначалися для зберігання священних реліквій. Спочатку в їх формах відчувався вплив Індії, але дуже швидко вихідні форми було перероблено.

Чудовою пам'яткою ранньої китайської архітектури є пагода Даянта ("Велика пагода диких гусей"), збудована за проектом монаха-мандрівника до Індії Сюань Цзана. В монастирі в Чан'ані він мешкав і працював до своєї мандрівки (рис.5.31). Квадратна в плані монументальна пагода пірамідальної форми стоїть на чотирикутній платформі висотою 5 м, а її загальна висота – 64 м. Пагода споруджена з випаленої жовтувато-сірої цегли, має сім ярусів (у пагод кожен ярус символізує одне з небес буддійської космогонії), що поступово зменшуються, підкреслених карнизами. За завершення пагоди править невисокий шатровий дах із глазурованої черепиці, увінчаний ступою. Стіни усіх поверхів з чотирьох боків мають отвори з циркульним верхом, розташовані на одній вертикальній осі, що посилює ритмічне чергування ярусів та спрямованість усієї вежі догори. Масивна пагода має суворий вигляд.

Відзначається своєю монументальністю і пагода – спостережна башта монастиря поблизу стратегічного прикордонного пункту між державами Сун і Ляо. Її назва – Ляодита, що означає "башта для спостерігання за ворогом" (рис.5.32). Цегляна, проста за формами, ортогональна в плані, одинадцятиповерхова башта висотою 80 м зведена на високій основі. Вона має порівняно високі поверхи з виступаючими карнизами, які поступово звужуються.

З часом пагоди стають більш витонченими та стрункими. Справжнім чудом мистецтва була Нанкінська фарфорова пагода (рис.5.33). Вона височила на 65 м і мала дев'ять поверхів із дахами, на кутах котрих були підвішені порцелянові дзвони. Стіни її були облицьовані блискучими пластинами. На жаль вона зруйнована в 1853 році. Саме в ХІХ ст. двічі вдиралися у Китай, сіючи смерть та руйнування, війська Великобританії та Франції. Багато які палаци були ними розграбовані, цілі квартали міст спалені, будівлі висаджені у повітря.