Сторінка
3
Твердження про включеність суспільних законів відображення реального зв'язку двох сторін історичного процесу. Визначальна роль суспільних законів виявляється в тому, що вони створюють можливості чи, навпаки, перепони для досягнення людьми своєї мети. Жива людська діяльність пов'язує в органічне ціле природно-історичний процес розвитку суспільства з розвитком індивідів, що складають суспільство. Взаємодія суб'єкта та умов його діяльності може бути представлена як суперечність, що постійно знаходить своє певне вирішення й відтворення в процесі людської діяльності. Ефективність діяльності суб'єкта залежить від міри його розвитку. Актуальним показником цього розвитку є культура, котра проявляється у здатності суб'єкта перетворити об'єктивні й суб'єктивні умови в умову свого розвитку. Якщо розглядати дії суспільних законів без соціального суб'єкта, то такий розгляд спотворює трактування природи самого суспільства, а також його розвитку.
Історичний процес здійснюється живими людьми, конкретними особами. Суспільні закони реалізуються передусім через систему суспільних відносин і в самій діяльності.
Соціально-історичний суб'єкт, який бере участь у всіх суспільних процесах, вирізняється особливим типом діяльності, спілкування, самосвідомості.
Своєрідність соціального детермінізму, дії суспільних законів розкриваються шляхом виявлення детермінації історії дією певних соціальних сил, що виступають як рушійні сили суспільного розвитку.
Підкреслюючи, значення індивідів в суспільній детермінації, можна зазначити, що як суб'єкти історичного процесу, котрий розглядається як закономірний, індивіди виступають лише у своїх суспільних взаємозв'язках.
Яке місце займає індивід в суспільному процесі, яка міра його суб'єктивності, яким способом він включається в процес реалізації суспільних закономірностей - все це залежить від типу соціальних організацій, характеру тих суспільних відносин, в яких він діє.
Діяльність соціального суб'єкта є сутнісною рушійною силою суспільно-історичного процесу.
Об'єктивне (як сутнісне визначення сторони суб'єкта) може бути охарактеризоване як функціональна властивість предметів природи, що суб'єкт включає в свою діяльність. Природний предмет в процесі взаємовідносин з суб'єктом набуває нової, соціальної форми буття, він стає засобом задоволення певних потреб. І в цій якості предмет має спільну історію з суб'єктом. Розвиток суспільного виробництва означає одночасно з суб'єктом і розвитком об'єкта.
Суб'єктивне, як сутнісне визначення суб'єкта, виражає специфічну, соціальну за своїм походженням і змістом активність, що проявляється в його свідомій практичній і пізнавальній діяльності, у виборі об'єктів, мети та засобів, способів їх перетворення, в характері організації самої діяльності, способу включення в неї суб'єкта. Суб'єктивність, відображаючи активність суб'єкта як рушійної сили історичного процесу, зосереджує в собі ті властивості, які є підсумком участі суб'єкта в культурно-історичному процесі.
Лише в діяльності соціального суб'єкта та через його посередництво реалізуються суспільні закони. Своєю цілепокладаючою діяльністю людина творить і змінює свій світ речей, свої способи спілкування, форми соціальності та відповідні інститути, свої здібності, тобто вона творить свою власну історію, і врешті-решт себе.
На сучасному етапі суспільного розвитку людство вже не може діяти, не враховуючи необхідності узгодження виробничих процесів, що виходять на новий рівень складності та масштабності, з вимогами цілісної соціальної системи, процесами регулювання природокористування тощо.
Це вимагає, в свою чергу, здійснення переходу до нового і сторичного механізму реалізації об'єктивно необхідних, закономірних зв'язків суспільного життя.
З позиції сучасної соціальної філософії суспільство водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом. Як об'єкт, воно є частиною універсуму і набуває вигляду природничо-історичного процесу життєдіяльності людства, якій відбиває єдність суспільства з природою. Проте як суб'єкт суспільство є результатом діяльності людей, їхньої матеріальної та духовної матерії і тому його можна зрозуміти як процес становлення людської сутності, який виражає відмінність суспільства від природи. Об'єктивне і суб'єктивне в людській діяльності нерозривно поєднанні і передбачають одне одного.
Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких веде до цілісності суспільства, а дисгармонія - до конфліктів. Виділяють такі сфери суспільного життя: матеріальна, соціально-політична, духовна, культурно-побутова. Усі сфери суспільного життя тісно пов'язані між собою, тому їх треба розглядати лише в єдності. В центрі кожної сфери має стояти людина.
Яке ж взаємовідношення суспільства і природи? Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку природи.
Перебуваючи в тісному взаємозв'язку природа і суспільство утворюють систему "суспільство-природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилась людина.
Марксистська соціальна концепція досить складна. Засади марксистської соціальної філософії викладені у передмові "До критики політичної економії", в "Капіталі", "Німецькій ідеології" та інших працях К.Маркса та Ф.Енгельса.
Завантажити реферат