Сторінка
2

Конфуціанство та виховання

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціального ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднбессі.

Релігійно-Філософське вчення Конфуція за двісті-триста років міцно вкоренилося у свідомість китайського суспільства. Але у нього були серйозні опоненти. Один з них – філософ наступного покоління Мо-цзи (479-381 р. до н.е.) – заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Мо-цзи твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові – узянь-ай. Але він теж виправдовував суспільний поділ на бідних і багатих, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення в галузь теорії пізнання – моїсти, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство і так звані законники чи легісти. Один з них Шан Ян (390-338 р. до н.е.) написав у ІV ст. до н.е. трактат “Шан цзюнь шу” (“Книга правителя області Шан”), де обгрунтував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни як найкращий засіб вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою імператорських режимів. Давній імператор Цін-ші-хуан (259-210 р. до н.е.), схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав живцем 450 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська проповідь покори, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечувала йому авторитет серед правлячої верхівки. У ІІ ст. до н.е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно набуває абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною ідеологією феодального Китаю.

Література:

1. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка, - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000

2. Ю.А.Калінін, Є.А. Харьковщенко. Релігієзнавство. – К.: Наукова думка, 1994.

3. Релігієзнавчий словник / За ред. Професора А.Колодного і Б.Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996.