Сторінка
1
Виробництво висококалорійного, енергетичного і технологічного газів можна здійснити методами газифікації вугілля. Виробництво синтетичного рідкого палива пов'язане з споживанням технічного водню і синтез-газу, які також можуть бути отримані газифікацією палива. Газифікація палива частково вирішує задачу боротьби із забрудненням атмосфери при використанні сірчистих палив на електростанціях.
Газифікація твердого палива була широко розвинена в СРСР до 1960 року, коли у зв'язку з бурхливим зростанням видобутку природного газу, роль газифікації твердих палив по технічних і економічних міркуваннях була зведена до мінімуму. У 1958 р. в СРСР працювало понад 350 газогенераторних станцій на яких в 2500 генераторах вироблялося біля 35 млрд. м3 в рік енергетичних і технологічних газів.
Газифікація - високотемпературний процес взаємодії вуглецю палива з окислювачами, що проводиться з метою отримання суміші горючих газів (H2, CO, CH4). Як окиснювачі або газифікуючі агенти застосовують кисень, водяну пару, двоокис вуглецю або суміш цих речовин. У залежності від складу, співвідношення початкових речовин, температури, тривалості взаємодії можна отримати газові суміші різного складу.
Процес газифікації залежить від багатьох чинників, які впливають на склад газу, його теплоту згоряння і тому класифікація методів газифікації вельми різноманітна. Один з найбільш поширених варіантів класифікації приведений нижче.
1. За видом дуття (газифікуючого агента) розрізняютьгазифікацію повітряну, повітряно-кисневу, пароповітряну, парокисневу;
2. За тиском: при атмосферному тиску (0,1-0,3 МПа), середньому (до 2-3 МПа) і високому тиску (вище за 2-3 МПа);
3. За розміром частинок палива: газифікація грудкового, дрібного і пилоподібного палива;
4. За конструктивними особливостями реакційної зони: в щільному шарі палива, у псевдожзрідженому шарі палива і в пиловугільному факелі;
5. За способом виведення смоли;
6. За способом підводу тепла: автотермічна (стабільна температура підтримується за рахунок внутрішніх джерел тепла в системі) і алотермічна газифікація, тобто потребуюча підводу тепла ззовні для підтримки процесу за допомогою твердих, рідких і газоподібних теплоносіїв, а також теплопередачі через стінку реактора;
7. За теплотою згоряння газу, що отримується (в МДж/м3): низької (до 6-7), середньої (від 12 до18) і високої (30-35) теплоти згоряння;
8. За призначенням газів: для енергетичних і технологічних (синтезу, виробництва водню, технічного вуглецю) цілей;
9. За температурою газифікації: низькотемпературна (до 8000С), середньотемпературна (800-1300 0С) і високотемпературна (понад 13000С).
Сьогодні виявлені наступні ефективні області застосування газифікації твердого палива.
Газифікація високосірчистого і високозольного вугілля з подальшим очищенням газу від сірчистих сполук і спалення на теплових електростанціях. У вугіллі, що добувається щорічно в Україні міститься біля 10 млн. т сірки, велика частина якої при спаленні викидається з атмосферу у вигляді токсичних оксидів. При газифікації вугілля утворюється сірководень, який легко вилучать і переробляють в товарну сірку або сірчану кислоту.
Другий напрям газифікації твердих палив - для великомасштабного виробництва замінників природного газу в районах, віддалених від магістральних газопроводів, і третій - для отримання синтез-газу, газів відновників і водню для потреб хімічної і металургійної промисловості.
Загальні принципи роботи газогенераторів можна розглянути на прикладі найпростішого шарового газогенератора, який являє собою вертикальну шахту, у верхній частині якої є завантажувальний люк із затвором. У нижній частині газогенератора встановлено колосникові грати, через які в шахту подають газифікуючий агент. Зверху поступає тверде паливо (мал. 2.3).
При подачі в газогенератор кисню в зоні, розташованій безпосередньо біля колосникових грат (зона горіння або окиснювальна зона) відбувається горіння твердого палива:
2С + О2 = 2СО + 218,8, МДж/(кмоль °С ),
С + О2 = СО2 + 394,4, МДж/(кмоль °С).
Діокис вуглецю, що утворюється, відновлюється у відновній зоні новими порціями вуглецю:
СО2 + С = 2СО - 175,6, МДж/(кмоль °С)
Рис. 2.3 Шаровий газогенератор
1 - шлюз для завантаження вугілля; 2 - розподільник вугілля; 3 - колосникові грати; 4 - холодильник; 5 -- пароводяна сорочка; 6 - камера золовидалення.
Якщо разом з киснем в генератор подають водяну пару, то у відновній зоні протікають реакції:
С + Н2О = СО + Н2 - 132,6, МДж/(кмоль °С)
С + 2Н2О = СО2 + 2Н2 - 89,5, МДж/(кмоль °С)
У цьому випадку газ, що утворюється містить два горючих компоненти: оксид вуглецю і водень, які утворилися за рахунок гетерогенних реакцій.
Крім того, в газовій фазі можуть протікати гомогенні реакції між газоподібними продуктами:
СО + Н2О " СО2 + Н2 + 43,1, МДж/кмоль,
СО + 3Н2 = СН4 + Н2О + 203,7, МДж/кмоль.
Метан в умовах процесу схильний до термічного розпаду:
СН4 = С + 2Н2 - 71,1, МДж/кмоль.
Поєднання цих і деяких інших реакцій визначає склад газів, що утворюються по висоті газогенератора. З відновної зони гази виходять з температурою 800-9000С. Проходячи через вугілля, що росташоване вище, вони нагрівають його, внаслідок чого протікає процес піролізу. Ця зона називається зоною піролізу або зоною напівкоксування. Гази, що виходять з неї, підігрівають і сушать вугілля у верхній зоні - зоні сушки. Дві нижні зони (окиснювальна і відновна) складають зону газифікації, а дві верхні - зону підготовки палива.
Таким чином, при шаровій газифікації поєднується термічна підготовка палива (напівкоксування) і власне газифікація напівкоксу. У зв'язку з цим газ, що відводиться з газогенератора, містить продукти газифікації і продукти піролізу (газ, пара смоли, водяна пара), частина з яких при охолоджуванні газу конденсується (смола і вода).
У цьому процесі змінюється і склад твердої фази, оскільки в зону газифікації поступає кокс або напівкокс, а з неї виводиться зола.
Термодинамічні розрахунки дозволяють визначити рівноважні склади газів в залежності від температури і тиску процесу, однак використати результати цих розрахунків для прогнозу реального складу газів важко через значні відмінності в швидкостях реакцій і впливу на процес технологічних чинників. Швидкість реакцій газифікації лімітується швидкістю хімічних перетворень і швидкістю дифузії, причому при низьких температурах (700-800 0С) вона лімітується швидкістю хімічної взаємодії, а при температурах понад 900 0С переважно дифузією до поверхні, тобто в реальних умовах процес протікає в проміжній області.
Процес газифікації інтенсифікують шляхом підвищення температури, збільшення тиску газифікації, що дозволяє значно збільшити парціальні тиску реагуючих речовин, а також досягти збільшення швидкості дуття, концентрації кисню в дуття і збільшення реакційної поверхні.
Завантажити реферат