Сторінка
6

Філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди

Не існує безпосередніх доказів знайомства Сковороди з творами Джордано Бруно, Миколи Кузанського, з ідеями Б. Спінози, Хр. Вольфа та інших філософів. Але вчення про двонатурість світу перегукується з відповідними положеннями Спінози, який, як відомо, твердив про наявність двох натур – тієї, що народжує, і народжуваної. Те саме можна сказати й про ставлення Сковороди до ідей Хр. Вольфа, зокрема розуміння філософії як науки про людське щастя.

Умонастрій та ідеї Сковороди не були чужими для тогочасних європейських просвітників. Це помітив уже І. Франко, який писав, що у складній, застарілій формі творів мислителя відбилися “… нові ідеї європейської філософії і етики, ті самі ідеї рівності людей, простоти і натуральних взаємин, які у Франції проповідував Руссо”[3]

Творчість і філософські ідеї Григорія Сковороди співзвучні з ідеями російських мислителів того часу: М. Ломоносова, А. Анічкова, М. Поповського, М. Новикова та Я. Козельського, спадщина якого є спільним надбанням російської та української культур.

Слід вказати і на зв’язок основних етико-гуманістичних ідей Сковороди з ідеями його попередників. Йдеться про ідею самопізнання, заклик до доброчинності, суд жадоби і розкішного життя, проповідь задоволення малим тощо; тобто все те, що становить леймотив проповідей та філософсько-богословських трактатів таких українських письменників, як К. Транквіліон-Ставровецький, П.Могила, І. Гізель, С. Полоцький, Д. Туптало, А. Радивиловський, Ф. Прокопович та його вчителі М. Козачинський, Г. Кониський. Крім, власне, ідейного змісту в їх спадщині, Сковороду приваблювали художньо-стилістичні особливості їхніх творів, регламентовані вимогами стилю барокко. Близькість етичних поглядів М. Козачинського та Г. Кониського і вчення Сковороди виявляється, наприклад, в однаковому позитивному ставленні до етики Епікура, у твердженні про можливість досягнення людиною земного щастя у “сродній праці”.

Крім літературної та філософської спадщини Г. Сковорода був відомий також і як великий педагог. Важливо зазначити, що у цій сфері він був як теоретиком, так і практиком. Працюючи домашнім вчителем, викладачем в Переяславському та Харківському колегіумах, Сковорода наочно зіткнувся з проблелами педагогіки. Але його філософсько-педагогічні погляди неподобалися правлячій верхівці. Через переслідування він повинен був залишити викладацьку діяльність.

У педагогічних поглядах Сковороди відбилися основні напрями передової педагогіки:

— гуманізм;

— демократизм;

— висока моральність;

— любов до батьківщини і народу.

В притчах “Благодарный Еродій”, “Убогій жайворонок” та інших Сковорода висміяв дворянсько-аристократичне виховання і протиставив йому позитивний ідеал виховання, мета якого – створення гармонійно розвиненої людини. Головним педагогічним принципом Сковорода вважав розкриття природних здібностей людини.

Великого значення український філософ надавав вихованню любові до праці, самодіяльності учнів. Одним з положень його вчення “сродної” праці було твердження про те, що тільки та наука і те навчання мають сенс, які відповідають природі учня. Тобто, якщо людина має хист і здібності у якісь галузі, то тільки навчання, спрямоване на вдосконалення цих здібностей, може принести користь суспільству і задоволення людині. Якщо ж, наприклад, художника вчити грати на скрипці, то це дасть певні результати, але не зможе іти ні в яке порівняння з результатами вдосконалення його художніх здібностей.

На основі цих педагогічних принципів великого філософа і мислителя Г. Сковороди можна досягти найзаповітнішої мети педагогів – створення гармонійно розвиненої людини. При цьому філософ послідовно відстоював загальнодоступне, безкоштовне навчання для всіх верств населення. Завдяки якому можна було б створити ідеальне, з точки зору Сковороди, суспільство.

Сковорода і як письменник, і як педагог, і як мислитель пройшов ідейно-естетичну еволюцію. Його філософські погляди формувалися поступово. У 60-х роках Сковороду цікавлять насамперед питання моральних принципів практичної поведінки. Світоглядні прблеми частково знаходять відображення у віршах, байках і листах. Листи до М. Ковалинського та інших осіб містять багато порад про те, як слід поводитися в певних життєвих обставинах, дають оцінки цих обставин. Сковороду в цей період задовольняв спосіб осмислення тих або інших понять за допомогою художніх образів. Його листи 60-х років являють собою спробу викладу переконань автора. Вони включають в себе ряд латинських віршів та епіграм і є майстерними зразками епістолярного жанру.

Ця літературно-художня форма згодом перестала задовольняти його, оскільки не давала простору для адекванного розкриття тих філософських ідей, до яких він прийшов у кінці 60-х на початку 70-х років.

Перехід від літературно-художніх жанрів до філософських форм — діалогів, трактатів та притч – знаменує новий етап у творчості письменника-філософа. Ця еволюція обумовила зовнішні форми самовиразу, тобто звертання до різних жанрів, узаконених шкільними риториками і поетиками. В ранній період (50 – 60-ті роки) він творить переважно у жанрах вірша (пісні, епіграми), байки та листа. У подальші роки Сковорода обирає жанри філософського діалогу та діалогу-притчі. Такий характер має більшість його творів. В них він від окремих загалом моралістичних ідей переходить до розгортання цілісного етичного вчення, в центрі якого лежить ідея “сродної” праці як основи щастя; водночас він шукає обгрунтування онтологічних та гносеологічних основ свого філософсько-естетичного вчення.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Інші реферати на тему «Філософія»: