Сторінка
6

Філософія історії Карла Ясперса

Віра - це “те всеосяжне, що керує нами, наповнює сокровенні глибини людини”. Людина не може жити без віри - переконаний Карл Ясперс. Без віри немає доступу до витоків людського буття. Жодна з релігій, жодна з локальних вір не може претендувати на винятковість і не може об’єднати народи, різні культури і цивілізації. Зміст віровчень часто слугував джерелом розбрату і непорозуміння між людьми.

Тим не менш, існують певні категорії вічної віри. Ними, насамперед, є :

• віра в Бога - як уявлення про наявність трансцендентного, наявність одвічного вищого спокою, який завжди здатний захистити людину;

• віра в людину, яка по суті є вірою у можливість свободи для людини;

• віра у можливості людини у цьому світі.

Ці уявлення виникають не випадково і мають надзвичайно важливе значення для існування людини, людства в цілому. Насамперед, з віри людина почерпує силу; ця сила дозволяє їй долати ті інстинкти, які відображають тваринне в людині, отже, дозволяє людині бути собою, виділятися з природного світу. Віра також несе терпимість. Хоча представники окремих релігій часто бувають нетерпимими одне до одного, але загалом віруюча людина легше сприймає ті проблеми, які вона зустрічає у житті. Нарешті, віра приносить одухотвореність діяльності. Все це свідчить про те, що віра має зберегтися і у майбутньому. Причому Ясперс схильний вважати, що це буде не єдина для всіх віра, а сукупність різних віровчень, які залишатимуться вільними у процесі комунікації.

Після досить детального аналізу кожної з трьох тенденцій, Ясперс розкриває проблеми, пов’язані зі свободою, - тобто з тим феноменом, який, на його думку об’єднує всі суперечливі вимоги.

Лише свободу слід вважати сферою істинного буття людини.

З точки зору філософії свободу можна визначити як :

1) Подолання зовнішнього примусу і внутрішньої сваволі людини. Це подолання здійснюється у нерозривній єдності з прагненням до істинного. Саме у пошуках істинного (які завжди є незавершеними, а тому і свобода реалізується лише як процес) людина йде до свободи. Причому свобода одного індивіда неможлива, це поняття завжди має місце лише в сукупності людей. Елемент самообмеження є необхідною передумовою свободи. Тобто людина робить не те, що їй хочеться (це свавілля), а те, що є істинним, правильним не лише для неї одної, але і для тієї сукупності, в межах якої вона себе реалізовує.

2) Свобода розкривається у світі , де існують і змагаються полярності, протилежності. Не може бути свободи там, де немає можливості до вибору, де немає внутрішньої боротьби в людині. Вона має місце лише в умовах максимальної відкритості, - замкнена система не знає свободи.

3) Свобода усвідомлює свої межі. Це не означає, що вільна людини відчуває себе в’язнем, але ця людина повинна розуміти сутність свободи, її обмеженість для кожного конкретного індивіда.

4) Свобода - це завжди процес, він має діалектичний характер, це рух. Так само як не існує абсолютної істини у повній її реалізації, так і не існує абсолютної свободи. Справжня свобода виникає лише у процесі комунікації між людьми, яка спрямована на пошук істини.

Ця проблема завжди виступає предметом дискусій, але насамперед людство турбує питання, пов’язані з політичною свободою, адже її збереження в сучасних умовах - критичне питання. На думку автора, політична свобода - це свобода людини у правовій і суверенній державі. . Сила внутрішньої політичної свободи виростає лише з політичного самовиховання нації, вона завжди перебуває у протистоянні зі владою, подолання свавілля якої можливе лише за допомогою закону, через впровадження принципу легітимності. Легітимність - це єдиний шлях, на якому людина не відчуває страху. Там, де її немає, знищується свобода.

Внутрішньополітична свобода забезпечується побудовою правової держави (яка через регламентацію законами усіх сфер суспільного життя, закріплення прав, свобод і обов’язків суб’єктів, здійснює захист населення від свавілля) та пануванням демократії ( народовладдя, завдяки існуванню різних механізмів реального волевиявлення народу, гарантує значущість поглядів і волі кожної окремої людини). Оскільки прагнення до захисту від насилля і до реалізації своїх поглядів і волі властиві і є важливими для людини, то політична свобода виступає як гарантія реалізації людини.

Свобода вимагає дискусії, існування різних поглядів. Такий плюралізм думок забезпечується існуванням різних політичних партій, які ведуть боротьбу і на законних началах приходять до органів влади. Найважливішим джерелом легітимності у цьому випадку є, звичайно, вибори.

Ясперс виступає прихильником державно-правової теорії еліт у її демократичній інтерпретації. Він вважає, що при визначенні кола осіб, які приходять до влади, перевага повинна надаватись аристократичному прошаркові ( на противагу засуджуваної ще філософами античності охлократії - влади натовпу). При цьому аристократія - це не спадковий, замкнений стан, а контрольований через вибори, відкритий для прийняття нових і нових членів прошарок, перевага якого - у високому рівні освіти, професіоналізму, духовного розвитку.

Підгрунтям політичної свободи є, звичайно, відповідний суспільний лад, відповідна суспільна свідомість, для яких характерні відокремлення політики від релігії і взагалі світосприйняття, етос спільного життя, гуманність і т.п.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Інші реферати на тему «Філософія»: