Сторінка
2
Видима натура зветься твар, а невидима – Бог”. Тут же Сковорода продовжує думку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкреслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношенню до видимої (матеріальної) натури. Бог – у всьому матеріальному, у наші площі, у кожному із нас, він вічний. “Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує, скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але прозирливого й утримуючого його розуму не видно”.
Стверджуючи первинність внутрішнього, невидимого, божественного, духовного світу, Сковорода водночас наголошував на безконечності, вічності зовнішнього, видимого, матеріального світу – все “то переходить, то народжується, то зникає .”, однієї речі загибель народжує твар іншу”. Але у Сковороди не тільки антитетичний підхід до аналізу матерії, видимого світу, і для другої, невидимої натури – Бога властива антитетичність. З одного боку, Бог тотожній природі, усьому буттю: “ .в дереві є правдивим деревом, у траві – травою, у музиці – музикою, в будинку – будинком, в тілі нашім земнім новим є тілом і осередком, або головою його. Він усякий є в усьому”.
З другого боку – світ безмежно далекий від Бога, який є “джерело”, “сонце” світу.
Поряд з теорією “двох натур” Сковорода розробляє теорію “трьох світів”. Разом вони і повинні були дати відповідь на питання: “світ – що ти є?” Згідно з цією теорією Сковорода ділив усю дійсність, що оточує на три гармонійно взаємопов’язані світи: макрокосм, мікрокосм і символічний світ, або Біблія, кожен з яких складається з обох натур, як видимої, так і невидимої. В найбільш закінченому вигляді концепція “трьох світів” викладена в діалозі “Потоп зміїний”.
Як бачимо, і третій світ у Сковороди базується на антитезах видимої і невидимої “натури”.
Етико-мораль6не вивчення Сковороди є центральним, є серцевиною його філософії. Це наука про людину, про її щастя і шлях його досягнення, про благо, добро і зло, про сенс життя.
Творчість Сковороди справила великий вплив на формування філософської думки Росії, і це привело до того, що багато російських дослідників історії “привласнили” собі Сковороду, називаючи його “родоначальником російської філософії”. Але він був у першу чергу видатним мислителем України, мислителем, який вписав незгасаючу сторінку в драматичний літопис українського народу. І проти спроб зрусифікувати його є один простий, безсумнівний і ясний факт – Сковорода навчав в Україні, саме українців. Навчав свій народ на своїй землі. Дійсно, він став пророком, який своїм зором охопив частину або й цілке людство, але був нерозривно зв’язаний з душею свого народу. Старечими ночами, вимірюючи безмежні українські степи, від села до села, від хутора до хутора, він сповіщав свою правду людям, яким і присвятив до останку все своє життя.
В цьому велич і повнота духу цього лицаря святої борні зі злом і темрявою.
3.Виданий український мислитель, письменник, вчений, політичний і громадський діяч Іван Якович Франко (1856-1916) народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області. 1875 р. Вступив до Львівського університету на філософський факультет, вчився в Чернівецькому університеті, який закінчив 1891 р.
На думку Франка, формування і здійснення суспільного ідеалу українського народу неможливе без швидкого розвитку культурного життя України, без власних шкіл, без письменства, освіти й науки. Особливу увагу в цій справі приділяв Франко розвитку, “плеканню” національної української мови, “без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу ”
Вирішення Франком проблеми майбутньої долі України тісно пов’язане з світовим історичним процесом. Для нього було очевидним, що кожен народ, який дозрів до виокремлення з-поміж інших народів, прагне до самоствердження і відмова в цьому праві українському народові веде до втрати цілісності світової історії. В свою чергу, ця національна самореалізація необхідна для національного самоусвідомлення окремого індивіда, без якого людина духовно відчужується від власної нації.
В українській інтелектуальній історії Франко був першим, хто вивів національну ідею з кола міфологізованого сприйняття на шлях персоналі стичної етики. Національна ідея є ідея етична, оскільки права нації випливають із прав людини. Нація складається з мільйоні “Я”. Тим самим національна ідея перевозиться в площину етико-антропологічну, на рівень екзистенційної проблематики. Кожна “Я” – неподільний духовний атом спільноти – вирішує в кінцевому підсумку її майбутнє.
Франко вірив у щасливе майбутнє України. Як і його Мойсей, що для свого народу бачив лише одну ясну мету – незалежність і свободу, так і Франко не тільки розумів, що національно-економічні питання самі собою ведуть будь-яку націю до виборювання для себе політичної самостійності, але й вітав цей рух, вважав себе за пророка мас, скромного каменяра нової України.
Природничі науки, на думку Франка, є основою розвитку суспільних наук. Говорячи про цю єдність наук, він писав: “Фізичні і антропологічні науки становлять, по суті, єдиний нерозривний ланцюг, одну цілість, бо людина також є витвором природи, а все, що вона зробила і що може зробити, мусить бути зроблене тільки на підставі вроджених сил”.
У філософських поглядах І.Франка є чітко виражені елементи діалектики. Її він вважав універсальним методом у науці. Саме такий метод дає можливість правильно зорієнтуватись в багатоманітності і вічності світу, постійних закономірних змінах, які відбуваються в природі і суспільстві.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
І.Бичко. Філософія. “Курс лекцій” 1993 р.
Завантажити реферат