Сторінка
2

Провідні ідеї розвиненої містики, їх роль у людському самоусвідомленні

В остаточному підсумку, відтворюючи картину еволюції життя, Бергсон відводить особливе місце людині, що складає зміст всієї організації життя на нашій планеті, специфічний спосіб її вираження. Життєвий порив, проходячи через матерію, складається, власне кажучи, у потребі творчості. В еволюції життя немає нічого випадкового, по думці Бергсона, вона виходить із самої сутності життя. Ока спостерігача, міркує філософ, життя з'являється як висхідний потік, якому протидіє спадне рух матерії. Там, де матерія перемагає, життя відступає перед її натиском; там же, де висхідний потік життя змітають і захоплює із собою потік матерії, народжується людство.

Дух - це реальність що діє, матерія - теж реальність, але деградуюча. Життя, згідно Бергсону, є результат входження активного духовного початку в мертву інертну матерію, спроба затримати її падіння, прагнення перебороти відсталість і опір матерії творчим зусиллям духу. "Якщо наш аналіз вірний, - пише А.Бергсон, - те в джерелах життя лежить чи свідомість, скоріше зверхсвідомість. Свідомість чи зверхсвідомість - це ракета, що потухла і залишки якої падають у виді матерії; свідомість є також і те, що зберігається від самої ракети і, прорізаючи ці залишки, запалює їх в організми. Але ця свідомість, що представляє собою потреба творчості, виявляється тільки там, де творчість можлива. Воно засинає, якщо життя засуджене на автоматизм; воно пробуджується, як тільки знову виникає можливість вибору".4

На ідеї Бергсона сильний вплив зробила філософія Гребля з вченням про еманацію, визнанням Єдиного іманентним до світу. Бог, затверджує, французький мислитель, є джерело творчої енергії, "кинутої" у матерію, він є " життя, що не припиняється, дія, воля. Інтуїція ж, з його погляду, є насамперед дух, і в сутності саме життя. На жаль, зауважує Бергсон, інтуїція - це майже згаслий світильник, що спалахує лише зрідка, тому що серед більшості людств інтуїція майже повністю принесена в жертву інтелекту. Але все-таки є надія, по думці філософа, опанувати цими інтуїціями, що розсіюються, в особі можливих посередників, тобто містично обдарованих людей. Містика - це спроба вийти за межі фізичних і видимих явищ нашого земного і щоденного існування й у такий спосіб розкрити таємницю життя шляхом безпосереднього проникнення в трансцендентну реальність. Бергсон пояснює, що "вищий ступінь містицизму - це тісне зіткнення і, отже, частковий збіг із творчим зусиллям, прояв якого є життя. Зусилля це йде від Бога, якщо тільки воно не є сам Бог. Великим містиком виявляється індивідуальність, здатна перебороти границі, визначені виду його матеріальністю, що продовжує і продовжує в такий спосіб божественне діяння".

Досліджуючи великі фактичні дані про прояви містичного досвіду, французький філософ визначає його як вищий вид досвіду. У той же час він стверджує, що значна частина людей закрита для містичного досвіду. Його увага, насамперед, залучають християнські містики. Саме християнський містицизм, на думку Бергсона, повинний радикально перетворити людство. Сутністю нової релігії повинне бути поширення містицизму. Містицизм, у його розумінні, ця дія, творчість, любов. Формула містицизму по Бергсону: Бог є любов, і він є об'єкт любові. Піднесена любов для містика складає сутність Бога. Філософ робить висновок, що всі містики одностайно свідчать про те, що Бог також має потребу в людях, що продовжать утвір. Містична інтуїція, виправдуючи людство, свідчить, що "до існування були покликані істоти, призначені любити і бути улюбленими, оскільки творча енергія повинна була визначатися любов'ю. Відмінні від Бога, що є самою цією енергією, вони могли з'явитися тільки у Вселеної, і тому з'явився Всесвіт".6 Повнота втілення духовності, по Бергсону, може бути досягнута у творчій діяльності людини. Дух повинний опанувати природою, привнести в неї зміст, цілісність, волю, вічність і може бути перемогти смерть, на яку приречено всі, не пронизане духовністю.

Література:

1. Історія філософії. – М., 1999.

2. Філософське енциклопедія. – К., 2000.

3. Філософський словник / Під ред. И.Т. Фролова. - 4-і изд.-М.: Політиздат, 1991. - 445 с.