Сторінка
4
Цікавою і змістовною є концепція людини неофрейдиста Еріха Фромма. У своїй теорії Еріх Фромм виходить з тези про суперечності індивіда і соціуму. Людина жива соціобіологічна істота. Але дії людини визначаються не інстинктами, а здебільшого потребами і цінностями культурного світу. Еріх Фромм погоджується з класичним фрейдизмом у тому, що амбівалентні потяги людини до любові і агресії є глибинними мотивами поведінки індивіда, а їх джерело - бажання людини знайти себе, своє Я. Але суспільство, з його загальними вимогами, зовсім не сприяє реалізації глибинних потреб людини, а, навпаки, деформує їх. Для визначення ситуації Еріх Фромм активно використовує поняття соціального характеру як засобу, що зв'язує психіку людини і соціальну систему, вивчає основні тенденції розвитку культури з її духовними і матеріальними цінностями. За Еріхом Фроммом, суперечності між особистістю і соціумом долаються двома шляхами: вибір людиною тієї форми життя, що відповідає обставинам і особистостям індивідуальної психічної природи індивіда, другий - зміна того, що Еріх Фромм називає модусами людського існування, їх два - модус володіння і модус буття. Багато людей у сучасному світі вважають сенсом свого буття володіння. Тільки тоді, коли соціум і окрема особистість дійдуть до усвідомлення того, що головне - це бути (по Фромму, любити, віддавати, утворювати), виникає можливість формування дійсно людського світу. Найвищою цінністю людини Еріх Фромм вважає здібність любити. Любов є критерієм буття і дає відповідь на проблему існування людини. В процесі оволодіння майстерністю любити приходить зміна характеру людини і як наслідок - повага до життя, почуття ідентичності, потреба і прихильність до світу стають переважними, і людина здійснює перехід від володіння до дійсного буття.
Ортодоксальний марксизм абсолютизував соціально-політичні фактори вирішення проблеми особи. Концепції перебільшили морально-психологічні (фізіологічні, генетичні, загальнокультурні) фактори. В сучасних умовах треба покласти край абсолютизації теорій про людину і створити науку, що врахувала б й об'єднала надбання різнопланових підходів, одночасно виявивши їх історичну зумовленість і конкретно-наукову обмеженість. Цю функцію й виконує соціальна філософія, що відкидає терміни реакційність, містика, мракобісництво тощо, шанобливо підходить до будь-якого самостійного руху філософської думки, намагається проникнути в її суть, відкидає кон'юнктурні нашарування, знаходить дотичні лінії для характеристики проблеми.
Еволюція уявлень стосовно суті особистості в сучасній філософії пройшла складні етапи розвитку: від абсолютизації індивідуальності до виявлення її соціального значення і тих напрямків діяльності і буття, що найбільш відповідають суті людини як одночасно особистої і соціальної істоти. Сучасна філософія виходить з того, що проблема особистості - міждисциплінарна проблема: філософія людини синтезує різні аспекти вивчення взаємодії особистості і суспільства. Особистість - якість, притаманна людині, формується в процесі соціалізації. Людина приречена стати особистістю. Людина - це єдність соціального і індивідуального статусу людини.
Всі люди унікальні і неповторні і разом з тим мають загальнолюдські характеристики. Різні природні задатки, свідомість, діяльність, ставлення до життя, світогляд, потреби, мета кожної людини врахувати неможливо. Одна людина висока, інша - низька; одна - кучерява, інша -сива. Одна - темпераментна, інша - флегматична. Всі ці ознаки характерні для кожної людини і не можна ними нехтувати. Разом з тим у багатьох людей є багато соціально-спільного, тобто такого, що має суттєве значення для суспільства. Саме воно й постає як основа типізації особистості, розгляд якої дає змогу проникнути ще в один канал дивовижної єдності суспільства.
Одна з перших типізацій особистості здійснена на основі тотожності характеру, темпераменту людей, її джерела - в творах з медицини, що належать Гіппократу. Пізніше ці ж ідеї розвивав німецький філософ Іммануїл Кант, які поділяв і науково обґрунтовував Іван Павлов. В сучасних умовах типізацію особистості на основі особливостей психічної діяльності людей (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності психічних процесів) обстоював відомий психолог Борис Теплов. За параметрами психіки прийнято виділяти чотири головні типи особистості: сангвінічний - висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційна вразливість і виразність, мобільність тощо; холеричний - надзвичайно висока нервово-психічна активність і енергійність дій, різкість і стрімкість рухів, висока імпульсивність, яскравий вираз емоційних переживань, певна неврівноваженість, нестриманість, запальність; меланхолічний - стриманість та приглушеність моторики, значна емоційна реактивність, глибина та стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх виразі; флегматичний - низький рівень активності поведінки й стриманість, повільність дій, спокійність міміки, мови, постійність та глибина почуттів і настрою. На сучасному рівні розвитку науки, особливо психології, неможливо провести більш-менш визначені межі основних типів нервової системи. Тому більш поширеною є типізація особистості за такими ж ознаками на інтровертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ).
Цікаву типізацію особистостей запропонував у 70-х роках психолог Борис Додонов. Взявши за основу типізації головний вид діяльності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, вчений виділив такі типи особистості: альтруїсти (одержують задоволення від допомоги іншим); практичний тип (максимум задоволення від продуктивно-корисної праці); гностичний тип (задоволення в пізнанні, науці, спостереженні). Приблизно таку саму типізацію особистості пропонує психолог Євген Шаров. Досліджуючи особливості життя та навчання студентів, він виділив такі типи особистості: гедоніст - головний принцип життя - отримання задоволення; діловий тип; інтелектуал.
Філософія враховує типи особи, проте, не зупиняється на жодній з них чи їх сукупності, формує свій власний підхід, що ґрунтується на таких критеріальних основах, як ставлення людини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, насамперед матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті суспільства тощо. За такими критеріями особа постає як представник тієї чи іншої соціальної спільності й, насамперед, як повноважний представник суспільного класу, нації, народності. Раб, рабовласник, феодал, буржуа, селянин, пролетар - це своєрідні соціальні типи особи, уособлюють всі характерні ознаки класу, поділяють його історичну долю, живуть і виражають його потреби, страждання, надії. Індивід з молоком матері засвоює національну самосвідомість, психологію, характер. Все це реалізується в соціальних діях, що є яскравим свідченням величі або падіння особи за тих чи інших соціально-історичних умов.
Завантажити реферат