Сторінка
3

Метод i методологiчне дослiдження

Наукова дiяльнiсть як рiзновид духовного освоєння дiйсностi, самореалiзацiя творчого духу має визначальну властивiсть створюва­­­ти вiдношення до iдеального свiту як до об'єкту формування, пере­­­будови. Тому функцiонально науку можна розглядати як дiяльнiсть людини, яка здатна створювати визначене волею суб'єкта обмеження наявного свiдомостi свiту iдеальних, чуттєво наочних, перевiрених практикою сутностей. Таке обмеження уможливлюється завдяки власти­­­востi людини iнодi бути iнтелектуальною, саморефлексивною. У цьому наука принципово вiдрiзняється вiд релiгiї, мiфологiї, мистецтва, етики.

Потреба в усвідомленій методологiї виявляє себе також i через iншi причини. Наприклад, вiдома проблема iснування об'єкта пiзнан­­­ня, як специфiчна проблема методологiї пiзнання природи, що виник­­­ла в iсторичному розвитку фiзики, об'єкти пiзнання якої (поперед усе у мiкрофiзицi та космологiї) емпiрично не данi безпосереднiм чином. Суть проблеми полягає у тому, що питання про iснування пев­­­ного об'єкта ми не спроможнi остаточно вирiшити емпiричним, дослiдним шляхом. Так, питання щодо iснування кваркiв, протонiв, вiртуальних частинок, тахiонiв неможливо вирiшити у межах певних теорiй (квантової теорiї поля, теорiї сильних взаємодiй, реля­­­тивiстської астрофiзики та космогонiї) через їх спiвставлення з емпiрiєю. Однак, проблему iснування фiзичного об'єкта не можна вирiшити i засобами герменевтики. Як це подекуди пропонують [Див.:7]. Думаю, що стосовно вирiшення питання про фiзичне iсну­­­вання тахiонiв, наприклад, герменевтичнi аргументи фiзиками прий­­­матися не будуть. Тому такi проблеми вирiшують методологiчно, а не епiстемологiчно чи герменевтично.

Якщо враховувати, що "гносеологiчний образ" речi НIКОЛИ не може спiвпадати iз самим предметом, а методологiчнi засоби здатнi вка­­­зувати лише на вiдповiднiсть наших мiркувань попередньому досвiду, тодi неважко зрозумiти фундаментальну складнiсть означеної пробле­­­ми.

Суверенна здатнiсть людини самостiйно починати певний стан (свобода суб'єкта) уможливлює реальне буття методологiчного плю­­­ралiзму, а не хаосу методологiй. Поняття "методологiчний анархiзм", на нашу думку, невдале, бо воно змiстовно (iнакше це поняття не має сенсу) обмежується станом нецiлеспрямованого хао­­­тичного використання методiв, що можливе лише у випадку "смертi розуму", розладу психiки людини. Саме метод, як виявлення безпо­­­середньої суверенностi суб'єкта, спiввiдноситься з рiзноманiтнiстю знання у формi взаємозв'язку “єдине в рiзноманiтному”. Формування єдностi знань при наявностi розмаїття сенсiв i значень через метод вiдповiдає вiдомим вимогам iстини, як у множинi її у сферi iде­­­альнiй, так i у множинi емпiричних та практичних критерiїв. Досяг­­­нення тотожностi через метод в рiзноманiтностi методологiчно од­­­норiдних теорiй, обґрунтованої встановленням множини сенсiв, зна­­­чень, мiр визначення теоретичної та емпiричної iстин - шлях апо­­­диктичного формування системи наукових знань.

Слiд нагадати, що в фiлософiї науки мова йде не тiльки про ме­­­тодологiї реконструкцiї процесiв наукового пiзнання, а й про мето­­­дологiї свiдомої органiзацiї пiзнавальної дiяльностi, вiдповiдно до певного зразка. Оскiльки до класичних методологiй фiлософiї на­­­уки вже прийнято вiдносити методологiї iндуктивiзму, кон­­­венцiоналiзму, фальсифiкацiонiзму та iсторизму [Див.:8.-с.3-26], постає завдання визначення iстотних характеристик вiдповiдних ме­­­тодiв, якi виконують конкретну системну функцiю.

Структурована в систему методологiя, на вiдмiну вiд несистема­­­тизованої збiрки методологiчних принципiв (постулатiв, концептiв), має самовизначення межi когнiтивних можливостей конкретних методiв наукового дослiдження, що набули взаємоузгодження у виглядi складових частин певного цiлого. Використання такої системи супровод­­­жується застосуванням вiдрефлексованого поняттєвого iнструмен­­­тарiю, що дозволяє уникати парадоксу нескiнченого регресу обґрунтування i доведення.

Поєднання методiв у взаємопов'язане цiле має ту особливiсть, що вимагає будувати методологiчну систему, яку неможливо доповнювати без суперечностей новими складовими, невивідними з неї. Визнаючи такi цiлiснi системи методiв за класичнi (завершенi) методологiї ми отримуємо iнструментарiй строгого вирiзнення структурно ор­­­ганiзованої "закритої" методологiї вiд "вiдкритої", з якою мо­­­жуть бути пов'язанi надiї на новi науковi досягнення.

Наявнi в фiлософiї науки дослідження постiйно стикаються з проблемою рiзноманiтностi структур методологiчного знання. Видiв структур може бути багато (логiчна, епiстемологiчна, аналiтична, семантична, синтаксична .) тому проблема визначення та обґрунтування методологiчної структури для фiлософiї науки виявляє себе як обов'язкова складова її самообґрунтування.

Аналiз цiєї проблеми виявив, що ряд методологiй фiлософiї науки може бути реконструйованим через дослiдження конкретних методiв органiзацiї методологiї. Також, виявилося, що в фiлософiя науки iнодi пропонує ряд фундаментальних обґрунтувань можливої системи методологiчних принципiв, якi були органiзованi без використання базисного методу. Тому, керуючись наведеним слiд визнати потребу проведення демаркуючого дослiдження, у якому дотримуючись принципу домiнування концепту в якостi певного методу по вiдношенню до інших буде визначено вiдмiнностi в основоположеннях iснуючої мно­­­жини методологiй, якi набули абстрактно-цiлiсної форми та стали нормативно-еталонними. Це, у свою чергу, вимагає проведення аналiзу гiпотези про позитивну роль абсолютизацiї абстрактної цiлiсностi, яка надає таким методологiям властивостi бути зручними та евристичними у конкретно-наукових дослiдженнях. Таке дослiджен­­­ня може виявити обґрунтування положення, що визначаючи прий­­­нятнiсть певної методологiї в залежностi вiд особливостей вирiшу­­­ваної наукової проблеми рiзнi методологiї, якi iнодi навiть взає­­­мозаперечують одна одну, можуть свiдомо використовуватися як прий­­­нятнi в межах певної науки. Щось на зразок "ансамблю методологiй".

Слiд зазначити, що мова йде про дослiдження, в яких увага, здебiльшого, має придiлятися природознавству i точним наукам, що пов'язано з iсторичним процесом усвiдомлення взаємозв'язку осново­­­положень тiєї чи iншої методологiї саме у сферi даних наук. Таке обмеження запропонованої сфери дослiджень має розглядатися у якостi певного недолiку, оскiльки сьогоднi найбiльшого клопоту при визначеннi та вирiшеннi методологiчних проблем сучасного наукового пiзнання завдають гуманiтарнi науки. Також, за недолiк такого са­­­мообмеження дослiдження слiд розглядати вiдмову вiд аналiзу проб­­­лем пов'язаних з концепцiями "нелiнiйної динамiки основ науки", якi обґрунтовують фундаментальнiсть останнiх семантичних зрушень у новiтнiй фiзицi, космогонiї, математицi у зв'язку з використанням "мови нелiнiйних систем".