Сторінка
7

Взаємозвязок між історичним розвитком філософії та фізики

Для основ квантової фiзики має важливе значення аналiз спiввiдношення класичних i квантових фiзичних представлень. Як оцiнити значення класичної фiзики для квантової фiзики? Чи можна першу розглядати в якостi основи другої? Як було сказано вище, не лише можна , але й потрiбно, бо будь-яке нове знання виникає не на пустому мiсцi - для розвитку знання характерний принцип спадковостi. Звичайно,новий, осбливо революцiйний етап в розвитку знань пов'язаний iз запереченням старого. Однак дiалектичне заперечення означає не формально-логiчну несумiснiсть (чи "так", чи "нi"), але й змiстовний перегляд сталих уявлень, в ходi якого цi представлення зберiгаються, як говорив Гегель у "знятому" виглядi, тобто враховуються в їх практично обгрунтованому змiстi. Виходить, що класична фiзика служить не лише передумовою появи i розвитку фiзики квантової, але й придатною "системою вiдлiку" на фонi якої ми оцiнюємо значення нових досягнень фiзики, їх реальний вклад в наукову картину свiту i в наукову методологiю. Тут можна навести такий приклад.

Не виникає нiяких сумнiвiв у тому, що математичне вiдкриття неевклiдових геометрiй, а потiм їх фiзичне обгрунтування у теорiї вiдносностi було значним революцiйним кроком у розвитку наукової думки. Завдяки йому ми зрозумiли, що структура Всесвiту значно багатша структури нашого невеликого земного свiту. Проте , живемо ми то на Землi, простiр i час якої мають евклiдову структуру. А нова теорiя ( теорiя вiдносностi ) не перечить цьому i, крiм того, її неевклiдовi конструкцiї можуть бути iнтерпритованi в рамках моделi земної геометрiї [6].

Накiнець коротко вкажемо тi засоби дiалектики, якi використовують при аналiзi основ квантової фiзики, тобто їїконцепцiй реальностi, причинностi, руху, простору i часу, логiки, а також класичних фiзичних представпень ( як однiєї з основ квантової фiзики ). Цими засобами є, насамперед, дiалектичне спiввiдношення мiж об'єктом i суб'єктом пiзнання, теорiєю i дослiдом, сутнiстю i явищем, змiстом i формою, дiйснiстю i можливiстю, необхiднiстю i випадковiстю. Всi вони в сукупностi дозволяють дати фiлософську оцiнку розвитку квантовофiзичного знання в загальному контекстi розвитку фiзики, намалювати, так сказати, "фiлософський портрет" цього знання.

ВИСНОВКИ

Людина і Всесвіт завжди були предметами, про які розмірковували філософи, але ці ж предмети вивчаються багатьма спеціальними науками, до яких відноситиься і фізика. Філософія і фізика єдині також в тому, що вони є сферами діяльності однієї й тієї ж людини - людини як думаючої істоти.

В людському пізнанні світу беруть участь не тільки спеціально-наукові поняття фізики і математики, а й різні види матеріальної практики, представлення здорового глузду, філософсько - світоглядні твердження.

Тільки вся сукупність наук про людину і Всесвіт дозволяє зрозуміти феномен людини в усій його повноті. Тобто, говорячи про людину і про можливість існування “єдиної науки” про неї, ми не повинні забувати, що людина є частинкою Всесвіту, продуктом його розвитку.