Сторінка
10

Проблеми істини та неправди

Мільярди раз повторений на досвідному рівні пізнавальний контакт людини з земними тілами був інтуїтивно зафіксований в аксіомах евклідової геометрії, які набули характеру очевидних істин. Розширення меж досвідного контакту людини з дійсністю неминуче виводить його (контакт) на якомусь етапі за суто земні рамки, приводить до нових, відмінних від земного досвіду результатів. Внаслідок цього з'являються нові, також фіксовані інтуїцією і тому не менш очевидні істини. Зрозуміло, що сама очевидність набуває тут нового (нетотожного наочності) характеру.

Подібного роду очевидні, хоча й не наочні істини лягли в основу створених Лобачевським і Ріманом неевклідових геометрій. Таким чином, як у своєму функціонуванні, так і у змісті своїх результатів інтуїція визначається специфічно людською формою діяльності-практикою. Цей факт незаперечне свідчить про людський характер інтуїції як форми пізнавальної діяльності.

На соціальний, тобто суто людський, характер інтуїції вказує і російський психолог Я. О. Пономарьов, який розглядає її як “міст” зі сфери психічних взаємодій до сфери соціального. Слід зазначити, що неспроможність багатьох конкретних інтуїцій полягає в помилковому зближенні її з суто біологічними чинниками. Саме таке ототожнення становило наріжний камінь поглядів одного з зачинателів ґрунтовного вивчення інтуїції — французького філософа Анрі Бергсона (1859—1941).

Однією з форм інтуїтивного осягнення реальності є так зване “перенесення в ситуацію”, яке дозволяє безпосередньо (на рівні досвідного знання) вступати в контакт з тим чи іншим об'єктивним станом речей. Вище вже наводнися приклад такого “перенесення в ситуацію” (“жорстокий експеримент” Ейнштейна — перенесення в ситуацію тіл, що рухаються з швидкістю, близькою до швидкості світла). Зазначене “перенесення в ситуацію” дає високий пізнавальний ефект у таких важкодоступпих для “безпосереднього” пізнавального контакту сферах, як вивчення давно минулих історичних подій.

Яскравим прикладом такого роду інтуїтивного пізнання були подорожі відомого норвезького вченого Т. Хейєрдала по Тихому, Індійському і Атлантичному океанах. Подорожуючи на плоту від берегів Південної Америки до островів Тихого океану, Т. Хейєрдал переконливо довів справедливість висунутої ним “божевільної” ідеї про південно-американське походження високої культури, пам'ятники якої розкидані по островах Океанії. Після Хейєрдала було здійснено чимало подорожей, які відтворювали плавання X. Колумба, Еріка Рудобородого та інших відомих мандрівників. Це пролило нове світло на цілий ряд обставин, дозволило по-новому оцінити знамениті події минулого.

Інтуїція становить ядро усякого справді творчого мислення, яке визначається як “мислення, стимульоване завданням, розв'язання якого не може бути безпосередньо отримане шляхом логічного висновку з існуючих засновків, а передбачає утворення нових способів діяння або своєрідне використання вже існуючих способів, що призводить до виникнення нових знань”. І хоча, як зазначає Я. О. Пономарьов інтуїція не тотожна творчості (вона лише її момент, хоча і найважливіший), інтуїцію, як і творчість у цілому, не можна звести до діяльності, що здійснюється алгоритмічно. Там, де є такий алгоритм, зауважує Пономарьов, там творчості немає. Кульмінаційний акт творчості характеризується саме відсутністю такого алгоритму. #

Безпосередність, очевидність результатів інтуїції, безперечно, зближує наукову творчість з художньою. В науковому мисленні, згідно з Ейнштейном, завжди присутній елемент поезії. Справжня наука і справжня музика вимагають однорідного мислительного процесу. І справді, подібно до того, як наукове дослідження нових фактів вимагає активного проникнення вченого “всередину” цих фактів, так і всякий художній твір, вводячи читача (глядача та ін. ) в ситуацію свого змісту, вимагає активного засвоєння цього змісту.

Недаремно багато видатних учених підкреслювали велике значення для визначення істинності тієї чи іншої наукової теорії не тільки логічних, але й естетичних критеріїв (критерію “внутрішньої, досконалості” в Ейнштейна або “математичної витонченості” в А. Пуанкаре).

Естетичним критеріям належить особлива роль при визначенні напряму свободного вибору вихідних принципів нової теорії з певного числа формально можливих. “У Ейнштейна, — пише Б. Г. Кузнецов, — математична витонченість набуває онтологічного смислу, витонченість теорії відображає її близькість до дійсного світу. . . При виборі наукової теорії з числа багатьох теорій, що відповідають спостереженням (спостереження, згідно з Ейнштейном, не визначають теорію однозначним способом), свідомість діє активно і виходить з критеріїв внутрішньої досконалості, зокрема — з максимальної витонченості теорії, з мінімальної кількості її незалежних засновків”. #

За свідченням Д. Даніна, англійський фізик П. Дірак висловив думку, що красу фізичної теорії слід визнати одним з критеріїв її істинності. Той же Дірак говорив, що основні ідеї класичної механіки і закони, що керують засто суванням цих ідей, утворюють просту і витончену схему. Здавалося б, ця схема не може бути поліпшена без втрати всіх її привабливих властивостей. Проте виявилося можливим ввести нову схему, названу квантовою механікою, яка більш придатна для опису явищ атомного масштабу і певною мірою більш витончена і задовільна, ніж класична схема.

Пізнавальний процес як взаємодія логіки й інтуїції. Говорячи про логіко-дискурсивне та інтуїтивне осягнення реального світу, вказуючи при цьому на їх глибоку відмінність, багато авторів виявляють тенденцію до їх абсолютного протиставлення. На нашу думку, таке протиставлення має рацію лише як протиставлення двох різних способів отримання знання про внутрішню структуру досліджуваних об'єктів. “За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять” —у цьому висловлюванні Л. Пуанкаре вдало (хоч і не зовсім точно) вказано межу між логікою та інтуїцією.