Сторінка
2

Філософія Стародавньої Індії

Свою теорію пізнання вайшешика будує на базі ідеї, що предметом пізнання є об'єктивно існуючий світ. Він пізнається через сприйняття, висновок, пам'ять та інтуїцію.

Оригінальність філософської школи н'яя виявляється в тому, що вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання.

Логіка н'яя виникла в процесі узагальнення прийомів і методів публічних філософських виступів, які широко практикувались у Стародавній Індії. Щодо теорії пізнання н'яя, то вона виходить із принципу: знання відповідає об'єктивній дійсності, яка існує незалежно від суб'єкта пізнання. Н'яя вважає, що існує чотири джерела вірогідного пізнання: 1) чуттєве сприйняття; 2) логічний висновок; 3) порівняння; 4) словесне засвідчення авторитетів.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії виняткове місце посідає чарвакалокаята, яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінальне визначає начала буття і сутність процесу пізнання.

Вирішуючи вічну філософську проблему — смисл людського життя — чарвакалокаята вбачає сенс людського існування в щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має добуватись через діяльність людини, людина сама має це щастя створити.

На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основі особливості.

1. Формування на базі міфологічнорелігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активнодіяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.