Сторінка
7
Так, Г. А. Лоренц різко виступив проти квантової механіки, хоча її виникнення тісно було пов'язане з його власними дослідженнями. Навіть у Е. Шредінгера, одного з творців квантової теорії, в розмові з Н. Бором вирвалася фраза: “Якщо ми збережемо ці кляті квантові стрибки, то я взагалі жалкую, що мав справу з атомною теорією” 1.
Але якщо вагаються навіть першовідкривачі, то немає нічого дивного, що прихильники традиційних уявлень просто відкидають нове з порога. Так, відвертим глузуванням було зустрінуте сучасниками М. І. Лобачевського його видатне відкриття — неевклідова геометрія. Анонімний автор рецензії на книгу Лобачевського “Про начала геометрії” єхидно запитував: “А чому не уявити, наприклад, чорне білим, круг — чотирикутним, суму всіх кутів у прямолінійному трикутнику меншим від двох прямих і один і той же визначений інтеграл рівним то ?/4, то ?? Дуже, дуже можна, хоча для розуму все це і незрозуміле . Чому б замість назви “Про начала геометрії” не написати, наприклад, “Сатира на геометрії”, “Карикатура на геометрії” і щонебудь подібне?” 2.
“Навряд чи вартою уваги” назвав книгу Лобачевського і видатний російський математик М. В. Остроградський. Не дивно після цього, що відомий німецький математик XIX ст. К. Гаусе, який сам дійшов деяких висновків неевклідової геометрії, утримався від їх публікації. “Можливо навіть,— писав Гаусе в одному з приватних листів,— що я не наважусь на це за все своє життя, тому що я боюсь га-
1 Цит. за: Бор Н. Жизнь и творчество. М., 1967. С. 16.
2 Цит. за: Каган В. Ф. Лобачевский. М., 1948. С. 246, 247.
461
ласу беотійців, який здійметься, коли з висловлю свої думки цілком”1.
Вище вже зазначалось, що емпіричний погляд на істину як на знання, “підтверджуване” (чи “заперечуване”) фактами, виявляється здатним відобразити лише окремі сторони істини (її абсолютність або відносність). Емпіричний підхід може навіть визнати цінність теорії, витлумачену як здатність оперувати фактами, як вміння “прив'язувати” ті або інші факти, що суперечать певній усталеній системі теоретичних положень, до цієї системи.
Такий підхід здатний давати певне “прирощення” знання, якщо йдеться про нові елементи даної, вже усталеної теоретичної системи. Остання обставина надає емпіричному підходу навіть ореолу “творчого” методу осягнення реальності. Проте, зустрічаючись з якісно новими сферами реальності і вперто прагнучи освоїти ці сфери, спираючись на традиційну (специфічну для цієї теоретичної системи) “логіку”, емпіричний підхід неминуче зупиняється перед зростаючою “парадоксальністю”, “ірраціональністю” навколишнього світу.
Роль “божевільних” ідей в науковому пізнанні. Для подолання опору консервативного, традиційного мислення, яке не приймає “незвичайну дійсність”, оскільки у світлі традиційних підходів вона видається безглуздою, ірраціональною, абсурдною, потрібний неупереджений погляд на невідоме, підхід, який філософ Б. Г. Кузнецов назвав “жорстким експериментом” (тут зближуються творчі методи науки і мистецтва).
Проводячи у зв'язку з цим паралель між творчістю Ф. М. Достоєвського і А. Ейнштейна, Кузнецов пише: “Коли ми відтворюємо логічний і психологічний шлях, яким Ейнштейн ішов до теорії відносності, ми бачимо дивовижну здатність вченого глянути на світ ніби в перший раз, очима, що відкрилися вперше, без тягара укорінених асоціацій . Старі, звичні асоціації розірвані. Дійсність, позбавлена звичних асоціацій, засяяла свіжими барвами, які здаються парадоксальними. Достоєвський досягає цього результату “жорстким експериментуванням”. Він ставить своїх героїв у найтяжчі, неймовірно важкі становища, і тоді виявляються такі сторони думки і характеру, які у звичайних умовах неможливо виявити.
Але ж подібному “жорсткому експериментуванню” вчений піддає природу, коли приходить до парадоксальних, таких, що у звичайних умовах приховані, експерименталь
1Цит за: Каган В. Ф. Лобачевский С. 378
462
них результатів. Як поводить себе тіло, яке рухається в умовах “жорсткого експерименту”, що надає йому швидкості, близької до швидкості світла? Воно поводить себе вкрай парадоксальним способом” 1.
І справді, щоразу, коли “здоровий людський розум” заводив наукові дослідження у глухий кут, ставив його перед стіною, об яку розбивалися найвинахідливіші раціональні рішення, вихід знаходився в найнеймовірнішому напрямку, що його відкривала ідея, яка на перший погляд могла здатися “божевільною”, “абсурдною”, настільки вона суперечила традиціям здорового глузду.
Для подолання однієї з найтяжчих в історії науки криз, що сталася на межі XIX—XX ст., був потрібен цілий спектр найсміливіших припущень — “прирівнювання енергії частки і частоти хвилі,— зазначав цей момент німецький фізик М. Борн,— вже само по собі абсурдне”. Так само і твердження А. Ейнштейна про відносність простору і часу спочатку розглядалося багатьма як абсурдне. Проте саме такі — “абсурдні” на перший погляд — ідеї і надали нового життя фізиці на початку століття.
Один з провідних сучасних американських фізиків-теоретиків Ф. Дайсон наводить слова Н. Бора, які той сказав при обговоренні нової ідеї швейцарського фізика В. Паулі: “Всі ми згодні, що ваша ідея божевільна. Питання, що нас розділяє, полягає в тому, чи достатньою мірою вона божевільна, щоб мати шанси бути істинною. На мій погляд, вона недосить божевільна для цього”. Навівши ці слова Бора, Дайсон продовжує: “Те ж саме заперечення — недостатня божевільність — може бути віднесене і до всіх інших спроб створити радикально нову теорію елементарних часток, які мали місце до цього часу. Це особливо стосується тих, хто заперечує будь-які основи. Більша частина статей, які руйнують основи, що направляються до “Physical Rewiev”, відхиляються редакцією не тому, що їх не можна зрозуміти, а саме через те, що їх зрозуміти можна. Ті, які зрозуміти не можна, як правило, друкуються. Велике відкриття, коли воно тільки з'являється, майже напевне виникає в застаній, незв'язній формі. Самому відкривачеві воно зрозуміле лише наполовину. Для решти ж воно — цілковита таємниця. Тому будь-яка побудова, що не здається на перший погляд божевільною, не може мати надій на ус-
Завантажити реферат