Сторінка
2
Розроблювальний у цю епоху ідеал соціальності це модель індивіда, а не суспільства, це образ чуттєвої реальності, пронизаної вищим світовим змістом, це наскрізна ідея "універсалізації" людини й окультурення всього земного буття, у центрі якого вона знаходиться . Згодом, коли хід історії знайшов, що, виходячи тільки із самодіяльності індивідуальної людини, з його внутрішніх можливостей і доблесті, неможна побудувати щасливе існування, тоді - до середини XVІ століття - ренесансна ідеалсоціальність почала перетворюватися в утопію, у щось собіпротилежне.
Французьке просвітництво .
Проблеми людини займає одне з центральних місць у філософії французького просвітництва. Зважувалася вона переважно з позицій відкритого матеріалізму (Ламетрі, Дідро, Гельвецій, Гольбах) чи ж з позицій деїзму точніше деїстської форми матеріалістичної філософії (Вольтер, Руссо).
Своє розуміння людини французькі матеріалісти протиставили релігійно-філософській антропології, рішуче відкидали дуалістичне трактування природи людини як сполучення тілесної, матеріальної субстанції і нематеріальної, безсмертної душі. Що стосується філософів-деїстів, так Руссо, наприклад, допускав безсмертя душі і загробна відплата, тоді як Вольтер заперечував, що душа безсмертна, а зприводу того, чи можлива "божественна справедливість" у загробному житті, волів зберігати "побожне мовчання".
У тлумаченні людської природи Вольтер виступив супротивником Паскаля, відкидаючи не тільки його дуалізм, але і головну думку філософа, що людина - одне з найбільш слабких і незначних істот у природі, свогороду "мислячий очерет". Люди не так жалюгідні і так злі, як думав Паскаль, підкреслює Вольтер. Ідеї ж Паскаля про самітність і занедбаність людей він протиставляє свою тезу про людину як суспільну істоту, яка прагне створення "культурних співтовариств". Неприйнятне для Вольтера і паскалівский осуд людських пристрастей, егоїзму. "Любов до себе", інші потяги і пристрасті є, відповідно до Вольтера, першопричиною всіх людських діянь, тим імпульсом, що поєднує людей, приводить до утворення процвітаючих міст і великих держав.
Прагнення до послідовного матеріалістичного вирішення проблеми людини одержало яскраве вираження в творах Ламетрі, Дідро і Гельвеція, витяги з яких публикуются в сучасному виданні. Лейтмотивом їхньої філософської антропології є положення про матеріальну єдність людини, найтіснішої залежності "здібностей душі", усіх психічних процесів, починаючи з відчуття і кінчаючи мисленням, від нервової системи і мозку, від станів "тілесної субстанції". Відповідно до такої точки зору смерть тіла розглядалася як причина припинення всієї психічної діяльності людини, як природне і закономірне завершення земного життя, єдино можливе і реальне.
Матеріалістичне рішення психофізичної проблеми, що відкидало теологічний спіритуалізм і релігійно-філософський дуалізм, відрізнялося разом з тим механіцизмом . Найбільше він виступає у творі Ламетрі "Людина-машина". Однак механіцизм французьких матеріалістів неслід трактувати буквально, спрощувати їхнього погляду на людину. Останній розумівся не як звичайний механізм чи машина, а як іструмент природи, наділений здатністю відчувати, почувати і мислити. Тому особливий інтерес виявляли філософи-матеріалісти до фізіології, до вивчення нервової системи і мозку як матеріального субстрату психіки.
У ще більшому ступені, ніж Вольтер, французькі матеріалісти підкреслювали чуттєво-емоційну природу людини, роль особистого інтересу в діяльності людей. Особливо характерно це для Гельвеція." Почуттєві враження, самолюбність, насолода і правильно зрозумілий особистий інтерес, писав Маркс про Гельвеція, - складають основу всієї моралі. Але було б помилкою вважати, що людина Гельвеція - це закоренілий егоїст і самолюб. Адже мова йшла в нього про "правильно зрозумілий особистий інтерес", що припускає розумне сполучення інтересу окремої особистості чи "частки інтересу", з інтересом суспільства, чи "суспільним інтересом". Подібний "розумний егоїзм" зовсім не виключав прагнення людини до "загального блага", до "суспільного щастя". Таким чином, "егоїстична мораль" французьких матеріалістів XVІІІ в. , як нерідко її іменують, не тільки не була далека загальнолюдським моральним цінностям, а навпаки, припускала гуманізацію міжособистісних відносин.
Дідро займав у цьому питанні трохи іншу позицію. Він розділяв теорію уродженого морального почуття, примикаючи до сенсуалістичної й альтруїстичної етики англійського просвітителя Шефтсбері. Найважливішим проявом морального почуття, яким природа наділила людину, Дідро вважав прагнення до чесноти, до взаємної любові і підтримки. Але природжена схильність до добра не виключає, на його думку, необхідність морального виховання. Останнє розвивае та зміцнює "природну "чесність, формує в людей високі моральні якості.
У цілому вчення французьких філософів-просвітителів про людську мало гуманістичну і демократичну спрямованість , плинуло на подальший розвиток матеріалістичної антропології.
Англійське просвітництво.
Філософська думка Британії в другій половині ХVІІ-ХVІІІ вв. розвивалася під домінуючим впливом ідей Гоббса, Локка, Юма. Далеко не останнє місце в їхній творчості займала проблема людини.
Гоббс, якого можна вважати одним з ранніх просвітителів в Англії , виводили "природу людини" з життєвих потягів і практичних інтересів людей, з їх "природних" спонукань до самозбереження, багатства, пошани, слави. Люди діють, по Гоббсу, "заради любові до себе, а не до інших" і керуються, як правило, егоїстичними спрямуваннями. Тому і виникають відносини суперництва і ворожнечі між людьми, покласти кінець яким може і повинне становлення могутньої державної влади, уведення чітких законів, обов'язкових для усіх без винятку громадян.
Завантажити реферат