Сторінка
3

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва

Люди по - різному дивились на Бердяєва. Більшість любувалось ним в ті роки. Було в ньому, звичайно, і дещо гордливе, і разом з тим, Марина Цвєтаєва згадує , що не було більше такої привітливої і відкритої людини. Він прекрасно міг спілкуватися з кріпаками, ремісниками, ходив в „Яму”, вів бесіду там з різними сектами ( „Яма” – це трактір, де збирались народні богошукачі ) і як барин він знаходив з простим народом мову швидше, ніж інтелігент [45,158 ].

По закінченні вислання Бердяєв поселився в Петербурзі і в 1904 р. женився на Лідії Трушевой, дочці відомого петербурзького адвоката, що проживала з ним довгі роки в любові і згоді. Як писав Бердяєв в „Самопознании” : „Лето 1904 года имело большое значение в моей жизни. В это время я встретил друга моей жизни Лидию. Она по натуре была душа религиозная , но прошедшая через революционность, что особенно ценно.

У неё образовалась глубина и твердая религиозная вера, которая не раз поддерживала меня в жизни .Она была человек необыкновенной духовности. Перед смертью она приблизилась к святости…” [18,138 ].

В цілому , 1900-ті роки були бурними в житті Миколи Олександровича : редактування журналу „Новое время”, робота в Союзі звільнення (основі майбутньої Конституційно-демократичної партії ); петербурзькі релігійно-філософські збори, літературні „среды” у В’ячеслава Іванова на „башне” (квартира на сьомому поверсі навпроти Тавричного саду), де Бердяєв був незамінним представником. На цих „средах” збиралась вся вершина російської літератури і філософії Срібного віку –Ф.Сологуб, А.Блок, В.Брюсов, А.Бєлий, Л.Шестов, С.Франк [26,441].

1909 р. був виходом у світ збірника статтей про російську інтелігенцію „Вехи”-книги, що так чи інакше „перевернула” всіх мислячих людей в Росії. Стаття Бердяєва в цьому збірнику була присвячена приватній, на перший погляд, проблемі –взаємовідношення інтелігенції і філософії. Але значення цієї роботи ширше зазначеної теми. Мова йшла про падіння інтересу інтелігенції до пошуків істини, які замінювала зовнішня боротьба, що вела до рабства духу .

Серед інтелігенції Росії „Вехи” користувались незвичайною популярністю. Достатньо сказати, що в результаті 4-х перевидань тираж збірника досяг 16 тисяч екземплярів.

Бердяєв був знайомий з С.Булгаковим ще по Київському університеті. Саме йому він був зобов’язаний знайомством з Лідією Трушевой. Завдяки тому ж С.Булгакову Бердяєв увійшов і в московське православне середовище, зокрема –в гурток М.А.Новосєлова, де відбувались жаркі дебати на релігійні теми [26,441].

Разом з Новосєловим і Булгаковим Бердяєв побував в Зосимовій пустелі, у поважних старців Германа і Олексія. Ця поїздка була певною мірою вирішальною для філософ. Він згадав пізніше: „Во всяком случае мне было ясно, что я не принадлежу к людям, которые отдают свою волю духовному

руководству старцев. Мой путь был инной и, может быть, более трудный… Я не мог смирить своего свободолюбия” [18,188].

Крім гуртка Новосєлова, Бердяєв в ці роки був тісно пов'язаний з Релігійно –філософським суспільством в Москві, де робив доклади і виступав опонентом інших філософів.

На поч. 1910 року Бердяєв на деякий час відійшов від справ, пов'язаних з релігійною і видавничою діяльністю, в цілому присвятив себе книзі, яка дійсно вважається одною з вершин філософської думки Росії. Ця праця вийшла в 1916р. і носила назву „Смысл творчества. Опыт оправдания человека”.

Займаючись філософськими роздумами, Микола Олександрович не займався в стороні і від подій сучасності. За газетну статтю на захист монахів Свято –Пантелеймонового монастиря на Афоні, що були звинувачені в імяславческій „єресі”, його віддали під суд, і загроза вічного населення в Сибірі заминалася реальною в притул до революції.

Лютий і Жовтень 1917р. Бердяєв зустрів в Москві. „Я пережил русскую революцию как момент моей собственной судьбе, а не как что-то извне мне навязанное, -писав він в „Самопознание”. –Эта революция произошла со мной, хотя бы я относился к ней очень критически и негодовсл против ее злых проявлений” [18,133].

В перші пореволюційні роки Бердяєв повернувся до суспільної діяльності . Восени 1918р. він організував в Москві Вільну академію духовної культури, де читали свої курси А.Бєлий, В.Іванов, С.Франк, влаштувались семінари, публічні зібрання. Сам Бердяєв вів семінар по Достоєвському , читав курси з „філософської релігії” і „філософії історії”. На основі останнього курсу видав книгу „Смысл истории. Опыт философии человеческой судьбы”, яку поряд з „Смыслом творчества” цінив більше всього з написаного ним в до еміграційний період [26,443].

Як пізніше писав Бердяєв в „Самопознании”: „Значение Вольной академии духовной культуры было в том ,что в эти тяжелые годы она была,

кажется, единственным местом, в котором мысль протекала свободно и ставились проблемы, стоявшие на высоте качественной культуры”. Вільна академія проіснувала 3 роки і була закрита в 1922р .

Діяльність Бердяєва, що став знаменитою фігурою в пореволюційній Москві, почала приваблювати увагу нової влади. В 1920р. він був заарештований у зв’язку із справою „Тактичного центру”, допитувався особисто Ф.Джержинським і звільнений без будь-яких наслідків. В 1922р. був другий арешт, а у вересні –вислання за межі РСФСР по ідеологічним причинам у складі 160 представників інтелігенції, що були опозиційно налаштовані до нового устрою. Разом з Бердяєвим виїхали дві найдорожчих йому людини –дружина Лідія і Євгенія Юдіфовна Рапп. Першим місцем проживання став Берлін. Тут філософ написав фундаментальний твір „Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы”. Книга опублікована в 1924р. в берлінському видавництві „Обеліск”, була переведена на основі Європейської мови і принесла автору всесвітню славу, визнання .