Сторінка
3

Людина як абсолютна цінність

Людина в її конкретному прояві є оригінальна і неповторна істота. Індивід означає окреме існування людського, поєднує природне, бі­ологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості. Як соціальний атом, індивід виник в історії не ви­падково і не відразу. Тривалий період існували своєрідна цілісність суспільства, злиття окремих одиниць в ціле. Ніхто не гадав і не почував себе окремо. Спільний уклад життя, виробництво, спожи­вання, побут, традиції підкоряли кожного члена суспільства родовій цілісності.

Поділ праці та обмін продуктами внесли тоді перші еле­менти нерівності, та приватна власність остаточно розколола ціліс­ність суспільства. На руїнах родоплемінного устрою з виникненням класів формувалося й усвідомлення окремою людиною своєї від­мінності від інших, насамперед, як суб'єкта приватної власності. Ін­дивід відчув себе окремим власником, як господар власного майна, знарядь праці, суб'єкт сім'ї та ширших спільностей. Кожен індивід існує окремо і разом з іншими, із своїм владним життям і спільними потребами, інтересами, метою, справами.

Його єдність з суспільством коливається в широкому діапазоні: від повного злиття (наприклад,, буржуа XVIII ст. повністю ототожнює себе з усіма проявами грома­дянського суспільства) - до відчуження (пролетарі того ж періоду відчували себе знедоленими, ізгоями). У такій єдності індивід роз­вивав і зміцнював свою особливість - складової цілісної природи індивіда як окремої людини, сукупності своєрідних якостей і ознак позначається поняттям індивідуальності.

Поняття індивідуальності розкриває людину як самобутнього ін­дивіда з його неповторною здібністю бути самим собою. Поняття індивідуальності суттєво конкретизує поняття людини й індивіда, але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини. Такий не­долік компенсується поняттям особистості, що характеризує, насам­перед, суспільно-розвинуту людину.

Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. По­няття індивідуальності і особистості тісно зв'язані між собою. Індиві­дуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної осо­бистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр струк­тури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я фор­муються інші соціальні та індивідуальні якості. Особистість та індиві­дуальність не тільки взаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв'язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища інди­віда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.

3. Абсолютна цінність людини за І.Кантом і М.Бердяєвим

Кант говорив, що кожна особа володіє досконалою гідністю, абсолютною цінністю, особа не є знаряддям здійснення певних планів, навіть благородних планів загального блага.

Людина – суб’єкт моральної свідомості, в корінь відмінних від навколишньої природи, - в своїй поведінці повинна керуватися велінням морального закону. Закон апріорний, не підлягає впливу ніяких зовнішніх обставин і тому безумовний – категоричний імператив, який має абстрактно-обовязковий і формалістичний характер. На людину потрібно дивитися як на ціль тому, що кожна людина, будучи носієм свободи і морального закону, настільки ж велика і невичерпна, як космос. Звідси і погляд на право як на умови суспільного буття автономних і цінних по своїй сутності особистостей, спосіб забезпечення рівної для всіх свободи.

Видатний філософ Микола Бердяєв є відомим теоретиком дослідження сутності людини. У центрі філософської концепції - особа в усій різнома­нітності її духовного життя.

Особа розуміється філософом не як мала частина соціального цілого (держави, роду, соціальної групи), а як всесвіт-універсум, мікрокосм. Важливо, що особа не просто маленька копія величезного понадчуттєвого світу, а й абсолютна цінність світу.

Поняття особи у Миколи Бердяєва має концептуаль­ний зміст: усі його роздуми починаються і закінчуються поняттям людина, вважається, що кожна людина є особистість, що основа її духовного буття і призначення людини полягає саме у можливості відкриття у собі особистості шляхом безкінечного самоутверджен­ня. Суть людини полягає не в загальному і родовому, а в індивіду­альному. Особа має свій неповторний образ. Індивідуальне буття людини, вважає Микола Бердяєв, є первісним, визначальним. Зов­нішня реалізація всього індивідуального і неповторного, що має лю­дина, складає зміст творчості. Творчість - найважливіша характе­ристика людини як особистості. Свобода у Миколи Бердяєва безпосередньо зв'язана з суттю людини: основна якість духа особис­тості.

Особа, насамперед, за духовною природою є істота вільна і твор­ча. Свобода є позитивною, творчою потужністю, що нічим не обу­мовлюється і не обґрунтовується, - це потужність духу творити не з природного світу, а із самого себе. Свобода, вважає Микола Бердя­єв, є самоочевидною і не потребує зайвих філософських обґрунту­вань і доказів.

Людина за М.Бердяєвим має абсолютну цінність, тому що вона вічний дух, і люди рівноцінні, тому що у них одна й та ж духовна субстанція. Духовна індивідуальність має асболютні, невід’ємні права, вище яких нічого немає окрім самого найвищого розвитку. Морально цінним в людини визначається не одобренням або засудженням інших людей, не користю суспільства, не зовнішнім їй світом, а погодженням з власною внутрішньою моральною природою, своїм відношенням до Бога.

Свобода особи в Миколи Бердяєва протиставляється світу необ­хідності, що підкоряє людину. Філософ негативно характеризує не тільки необхідність, а будь-яку форму визначення взагалі. Усі фор­ми визначення вважаються видами рабства людини. Проблема супе­речностей рабства і свободи набуває змісту вічної боротьби світу духовного, де панує свобода і творчість, і світу зовнішнього, об'єктивірованого, підкорюваного. Філософ виділяє різні рівні свободи людини: формальний, близький до свавілля; матеріальний і вищий, духовно досконалий рівень свободи. У формальній свободі воля вза­галі не має предмета свого вибору. В матеріальній свободі такий предмет є. Але це ще замало мати предмет своїх прагнень: такий предмет може бути зовнішнім чи випадковим, і не відбивати суть самої особи. Досконалий, зрілий рівень свободи припускає зростан­ня і підіймання внутрішньої людини, її органічне об'єднання з ін­шими людьми і космосом. Зміст теорії свободи Миколи Бердяєва полягає в усвідомленні того, що свобода людини є динамічний, що розгортається протягом життя, процес.