Сторінка
4
Серед природних факторів генного рівня мають суттєві наслідки (особливо для потомства) і мутації генів. Генні мутації можна викликати впливом на клітину різними випромінюваннями (рентгенівським, ультрафіолетовим, гамма-променями), дією інших факторів природного й соціогенного походження, які можуть мати місце в зовнішнім середовищі (вільні радикали, хімічно-активні продукти обміну речовин, коливання температури, ті ж випромінювання техногенного походження). За деякими підрахунками загальна частота мутацій у людини складає одну мутацію на кожного індивіда у кожному поколінні.
Взаємодію природного й соціального можна проілюструвати на прикладах реалізації генетично успадкованого й прижиттєвого у людини. Так, дехто вважає, що видова тривалість життя у людей може знаходитись у межах 100-130 років, однак ми знаємо наскільки рідкісні люди, котрі досягають такого віку, адже загальне природне й соціальне середовище суттєво впливає на фактичну тривалість життя. В ідеальному варіанті життєвий шлях людини повинен був би завершуватись смертю внаслідок запрограмованої старості, однак тільки 2 чоловіка з 100 помирає від чисто фізіологічної старості. На життєздатність потомства впливає й вік батьків, бо з віком генетичні структури в статевих клітинах набувають пошкоджень через зовнішнє середовище. Можна звернутись і до прикладів з психічними явищами. Як уже йшлося, культура не успадковується генетично, але здатність оволодіти мовою й культурним спадком людства залежить від особливостей мозку, хоч іще залишається багато невідомого у неврологічних основах навчання й пам’яті. Гени визначають розвиток і функціональну діяльність структур мозку, про що свідчать випадки розумової відсталості. Серед факторів, що збільшують частоту психічних генетично успадкованих хвороб можуть бути й соціальні, напр., шлюби серед близьких родичів внаслідок релігійних вимог чи династійних міркувань, шлюбні зв’язки у замкнених людських популяціях.1 (1Спеціально-наукові дані наведені автором за виданнями: Бердышев Г.Д., Криворучко И.Ф. Генетика человека с основами медицинской генетики. К., 1979; Вилли К., Детье В. Биология (Биологические процессы и законы). М., 1975; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. М., 1979; Бочков Н.П. Клиническая генетика. М., 1997.)
До теми співвідношення природного і суспільного відноситься й питання щодо дієвості так званих природних інстинктів ( лат. īnstīnctus – спонука). У сучасній науковій літературі термін “інстинкт” використовується мало, оскільки є більш диференційований термінологічний апарат для визначення механізмів поведінки, які колись об’єднували словом “інстинкт”. Говорять, напр., про програми поведінки, що закладені в організації самої нервової системи, для яких специфічні подразники слугують тільки пусковими сигналами для включення програми в дію. І все ж у тих випадках, коли вживають поняття інстинкту, то мають на увазі природжену, не пов’язану з навчанням, модель поведінки, котра властива всім представникам певного виду.1 (1Лоренц, Конрад. Агрессия (так называемое “зло”) М., 1994. С. 92; Майерс, Дэвид. Социальная психология. СПб., 1998. С. 486.) Людину вважають за істоту, позбавлену потужного масиву інстинктів, а нестача у неї інстинктів компенсується культурою. Серед інстинктів, на які найчастіше звертали увагу філософи й вчені, є агресія. К.Лоренц вказував: “Більше ніж вірогідно, що згубна агресивність, котра сьогодні як злий спадок сидить в крові у нас, у людей, є результатом внутрішньовидового відбору, який впливав на наших предків десятки тисяч років протягом всього палеоліту”.2 (2Лоренц, Конрад. Агрессия (так называемое “зло”) М., 1994. С. 49.) Згубний вплив агресії блокувався виробленням ритуалів, заміною тваринних форм реалізації агресивності культурними. Дехто з учених вважає, що ідея про те, неначе агресія є інстинктом, зазнала краху, коли вона ввійшла до переліку можливих людських інстинктів, які охоплюють фактично всю мислиму поведінку людини. У огляді 1924 книг з соціальних наук було налічено близько 6000 можливих інстинктів, а це свідчить про слабкість пояснень поведінки людей через невизначеність самого концепту “інстинкт” і тому його пояснююча роль видається малоефективною.3 (3Майерс, Дэвид. Социальная психология. СПб., 1998. С. 486-487.) Те ж саме можна сказати й про теорію природних потягів З.Фрейда.
У пошуках сутності людини через співставлення природного й соціального час від часу зустрічаються крайнощі: перебільшення ролі того чи іншого компоненту. Одні схиляються до “біологізаторства”, а інші до зайвого “соціологізаторства”. Прикладом останнього може бути традиція у вітчизняній літературі, яка йде від надто прямолінійної інтерпретації одного з висловлень К.Маркса. У “Тезах про Фейєрбаха” той писав “Фейєрбах зводить релігійну сутність до людської сутності. Однак сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин”.4 (4Маркс К. Тезисы о Фейербахе//Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти т. Т. 2. М., 1985. С. 2.) Короткий тезовий запис Маркса давав широкий простір для довільних інтерпретацій, в тім числі й зайво соціологізаторських, неначе в людині все соціально обумовлене, визначене виключно умовами суспільного життя й виховання. Хоч можна було б і менш радикально трактувати це знамените положення Маркса. Принаймні з нього випливає й те, що Маркс переводить розмову про “людську сутність” від окремо взятого індивіду до “людської сутності” роду, яка історична, пов’язана з еволюцією системи суспільних відносин, отже всієї соціальної реальності З огляду на інші твори Маркса, не скажеш, що він не брав до уваги природні (біологічні) передумови людського існування. Варто для цього звернутись хоч би до “Німецької ідеології”: “Перша передумова будь-якої людської історії – це, звичайно, існування живих людських індивідів. Тому перший конкретний факт, який підлягає констатуванню, - тілесна організація цих індивідів і обумовлені нею їх стосунки з усією природою.”1 (1Там само. С. 14.)
Завантажити реферат