Сторінка
27

Вексельний обіг в Україні і перспективи його розвитку

За час свого існування Укрвексель узагальнив практику застосування національного та іноземного законодавства з вексельного обігу, розробив конкретні пропозиції та проекти законодавчих і нормативних актів з найбільш актуальних питань обігу векселів в Україні, які подано до Кабінету Міністрів України, НБУ, та Комісії Верховної Ради України з питань фінансової та банківської діяльності.

На виконання Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 року в межах експерименту на 1995 р. Укрвексель провів ряд заходів, консультацій та нарад з керівництвом і фахівцями Міненерго, Мінпрому, Мінвуглепрому з питань застосування векселів з метою зменшення сум неплатежів. Наслідком проведеної роботи стала Генеральна угода про подальший розвиток вексельного обігу, яку зазначені міністерства та Укрвексель уклали 1 вересня 1995 р.

З метою розв’язання кризи неплатежів Укрвексель розробив та узгодив з міністерствами – учасниками Генеральної угоди “Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами ряду базових галузей народного господарства України”, які затверджені 14 вересня 1995 р.

З метою запобігання використання “бронзових”, “дружніх” та аналогічних векселів випадків, шахрайства на торгах УФБ продавцем векселів виступає уповноважена Укрвекселем спеціалізована брокерська контора “Стрілець – вексель”, яка здійснює відповідну експертизу цінних паперів, вексельних ланцюжків, консультує учасників вексельних угод. Крім того, виходячи з новітнього характеру операцій з векселями, за домовленістю з Укрвекселем Українська фондова біржа, постановила, що у разі, якщо векселі виставлено спеціалізованою вексельною брокерською конторою, сплачувана сторонами біржового контракту вартість котировки цінних паперів та розмір збору за послуги біржі суттєво зменшуються, що також сприяє поширенню вексельного обігу в країні.

Для здійснення вексельних операцій за участю Укрвекселя створено Центральну вексельну палату (ЦВП), яка відповідно до встановленого порядку може здійснювати комерційні та комісійні операції з цінними паперами. Передбачено, що ЦВП веде реєстр векселів, їх облік, зберігання, уступку вимог, переказ боргів, взаємозалік у процесі вексельного обігу, координує діяльність диспетчерських вексельних пунктів міністерств, надає консультації та інші послуги власникам векселів, виконує їх доручення, як особа з вексельними повноваженнями, здійснює операції з векселями на Українській фондовій біржі та на позабіржовому ринку.

Міністерства самостійно вирішують питання про необхідність створення диспетчерських вексельних пунктів. Так у Мінпромі два таких пункти створюються у Дніпропетровську та Києві на базі існуючих галузевих інформаційно – обчислювальних центрів.

Існуюча практика безакцептного списання боргів на користь бюджету не сприяє підвищенню ділової активності підприємств, особливо тих, які за виконані держзамовлення не отримують від споживачів кошти за вироблену продукцію і вимушені ставати боржниками перед державою.

Укрвексель бачить вихід у наданні підприємствам, що поставляють паливно – енергетичні ресурси та найважливішу промислову сировину за держзамовленнями, вексельного кредиту для розрахунків з бюджетом. Конкретні пропозиції розробляються разом з фахівцями Укрнафти, Міненерго, Мінпрому.

Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців, акцептантів, індосантів тощо. У країнах з розвинутою правовою базою ринкової економіки протягом десятиріч як один з інструментів такого механізму захисту використовуються переліки неакцептованих та неоплачених векселів.

Передбачається, що аналіз і систематизацію поточної вексельної інформації, як і її економічну і юридичну експертизу, здійснюватимуть фахівці Центральної вексельної палати. Для реалізації цих функцій Укрвексель має висококваліфікованих спеціалістів та сучасну комп’ютерну техніку. Ці роботи виконуватимуться на госпрозрахунковій основі із зацікавленими підприємствами – учасниками вексельного обігу.

На першому етапі впровадження інформаційної системи передбачається використовувати існуючі в міністерствах канали зв’язку з підвідомчими підприємствами. Поточний збір, контроль та зберігання інформації про наявну на підприємствах заборгованість та подальше подання цієї інформації на магнітних носіях до ЦВП міністерства можуть доручити як створюваним диспетчерським вексельним пунктам, так і вже діючим інформаційно – обчислювальним центрам.

Серед принципово нових положень, які передбачається впровадити у порядку експерименту, можна виділити створення органів, що координують вексельний обіг. Доцільно зупинитись на можливості функціонування Міжвідомчого Вексельного Комітету. У своїй діяльності Комітет має виходити з необхідності визначення основних напрямків подолання кризи неплатежів, покриття нестачі обігових коштів підприємств, ефективного функціонування векселів на ринку цінних паперів, розширення кола учасників Генеральної угоди.

Недосконалість чинного законодавства призводить до втрати інтересу з боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН “Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р.) не може бути здійснене найближчим часом.

На сьогоднішній день в Україні, як не дивно, не існує навіть серйозних санкцій за порушення вексельного законодавства. Адже відповідно до світової практики вексель може мати довільний вигляд. Тобто, хоч і існує закон “Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних бланків” від 10.09.1992 р., однак правильно оформлений вексель навіть на серветці вважається дійсним. Не дивлячись на те, що вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, він не має абсолютно ніяких переваг перед іншими борговими зобов’язаннями.

Оскільки вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, оплата опротестованих векселів проводиться наступним чином:

- шляхом безарбітражного списання необхідної суми з розрахункового рахунку боржника;