Сторінка
3

Соціальна філософія

Ці роздуми, а їх, звичайно, можна було б продовжити, наводят на думку про досить вузькі рамки евристичності головного питання філософії щодо проблем суспільного розвитку. В суспільстві не моя на раз і назавжди "відфільтрувати" матеріальне від ідеального, а об'єктивне від суб'єктивного. Вони часто міняються місцями, що вимагаі ширшого підходу до соціальної проблематики.

Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, з повним правом можна зробити висновок, що суспільство — це надзвичайну складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буття тощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми" складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізують, ся різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне, суспільство — це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходяті нові форми об'єднання та злагоди.

Таким чином суспільство — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.

3. Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес пізнати закономірності його функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, cучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими над звичайно багата історія соціальної філософії.

На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одне му. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, Ф.М.Волі тер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство І форму суспільної угоди, Г.Гегель — як реальний процес життєдіяліності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютні ідеї. І.Бентам визначає суспільство як "фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаюися як йоло складові члени". Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішні спонук, потреб мотивів індивідів. M.Вебер допов­нює її тезою про "деякий мінімум взаємоорієнтацій". Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Т.Парсонс трактує суспільство як соціальну систему, шо функціонує завдяки взаємодії людей та со­ціальних інститутів. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяль­ності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, полі­тичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки — ось головний висновок марксистської со­ціальної філософії. —і

Були спроби пояснити суспільне життя і Через призму визначаль­ної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів ви­ходить з положення про те, що світом пшвлять ідеї. Найпослідовні­ше ця позиція проведена-в філософії Платона та Гегеля.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'яза­не з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармо­нійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких веде до-суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття "сфера суспільного життя"^ відбиває різнопланові проце­си, стосунки, "цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і іде­альні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес люд­ської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

На наш погляд, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосун­ки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, рефор­ма, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститу­ти, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і су­спільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби ма­сового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери су­спільного життя призведе до створення деформованої моделі суспіль­ства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяль­ність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.