Сторінка
7

Китайська філософія

Священне недіяння (У вей) стало у даосів символом невтручання у природний порядок речей і основним принципом організаціїдосконалого суспільного устрою. У вей - священне недіяння-

редбачало специфічну активність у вигляді здійснення недіяння. Щось подібне мало місце і у Конфуція, який поширював принцип недіяння в основному на верховного правителя, який здійснював недіяння на користь діяльності-гуманності вчених-чиновників (жу). Про недіяння у нього також йшлося у зв'язку з екстремальними ситуаціями - трауром або відсутності діяльності в державі, тобто таким порядком речей, коли вчені мужі усунені від влади і їх недіяння вимушене.

На відміну від конфуціанців, даоси дотримувалися радикальнішої думки, говорили: управління країною за допомогою знань - нещастя для країни, управління ж країною без знань - щастя для країни. Необхідно, щоб правитель сам не мав бажань, і тоді народ, природно, стане простодушним. Щоб добитися відсутності бажань або відсутності знань, необхідно відмовитися від шанування мудрих і не цінувати рідкісних предметів, тобто ліквідувати все, що збуджує бажання і викликає суперечки. Лао цзи приписують вислів: «Здійснення недіяння приведе до того, що не лишиться нічого, що не управлялося б» (Дао де цзин).

Ідеальне управління за принципом недіяння, в уявленні Лао цзи, можливе лише в маленькій державі з малочисленним населенням. І нехай «у ньому є різні знаряддя, не треба їх використовувати», нехай люди до кінця життя не переселяються далеко від місць проживання. якщо навіть є човни І колісниці, не треба їздити на них. Якщо навіть є панцир і зброя, не треба їх виставляти. Нехай народ знову плете вузлики і вживає їх замість письма. Нехай його їжа буде смачною, одяг красивим, житло зручним, а життя радісним, нехай сусідні держави здалеку дивляться одна на одну, слухають одна одну, спів півнів і гавкання собак, але люди до самої старості не мають ходити один до одного. Інакше кажучи, Лао цзи пропонує засобом недіяння повернутися до того первісного стану суспільства, що існувало до виникнення культури, до завоювань і досягнень досконало-мудрих, до появи правил і норм соціального життя, відображених у вень і лі. Діяльністю великих розбійників назвав Чжуан Чжоу цивілізацію і ритуали благопристойності (лі), протиставляючи їм невигадливість і простоту золотого віку давнини.

Критичне осмислення шкідливого впливу цивілізації у Чжуан цзи спиралося на широкий матеріал, факти, події, явища, зв'язані з аналізом різних філософських напрямків епохи класичної китайської мудрості. Заключна глава «Чжуан цзи» може розглядатися як перший історико-філософський текст у Китаї - своєрідний внесок да-осів у розвиток критикованої ними ж культури вень. Але культурні заслуги даосизму цим не вичерпуються. Так, учення про подібність людського тіла і Всесвіту стало базою, основою (теоретично) відомої китайської медицини, особливо вплинувши на розвиток голкотерапії, фармакології. Сюжети і образи, що виросли з культу безсмертних, знайшли широке відображення в китайському мистецтві, особливо в літературі. Глибокого світоглядного впливу даосизму зазнало і нео-конфуціанство. Але особливе місце даосизм зайняв в історії поширення буддизму на території Китаю.

У 221 році до н. е., знищивши 6 царств, царство Цинь покінчило з роздрібненістю краї ни і створило єдину централізовану китайську державу. Циньський імператор Ши-хуан захопив владу, керуючись ученням легістів, і з їх допомогою правив країною. В основі філософії легістів лежало вчення про верховенство юридичного закону (фа). Творцем законів міг стати тільки самодержавний правитель. На відміну від ритуалу у конфуціанців, закони фа могли змінюватися і переглядатися відповідно до вимог моменту. Закони спиралися на мистецтво політичного маневрування, контроль за чиновниками і владонасилля. Це чітка концепція деспотичної держави, де правитель ставив за завдання поневолення народу шляхом обмеження його освіти і погіршення добробуту. Запорука посилення влади правителя вбачалася в розвитку землеробства і веденні постійних війн.

Затвердивши пропозицію легіста Лі Сі про заборону приватних шкіл і спалення книг, насамперед «Ши цзин» і «Шу цзин», імператор Ши-хуан закопав у землю живими більше чотирьохсот магів, які

займалися пошуками еліксиру безсмертя і обманювали його разом з конфуціанцями. Тодішні події увійшли до історії під назвою спалювання книг і закопування конфуціанців.

Внаслідок селянських повстань правління могутньої династії Цинь ліквідовано, а за імператора У-ді (141-87 роки до н. е.) нова династія Хань поновила єдність і могутність Китайської імперії. Відроджується традиційно шанобливе ставлення до лаоських (при Західній Хань) і конфуціанських (при Східній Хань) мислителів, їх авторитет і вплив на суспільне життя безперечні. «Конфуцієм епохи Хань» став Дун Чжуншу, який надав конфуціанству в II ст. до н. е. характер державної ідеології. Дун Чжуншу - один із засновників школи текстів нових письмен, виникнення якої зв'язане із' записуванням «уставним письмом», введеним реформою писемності в епоху правління Цинь. Ці письмена створювалися за усними переказами спалених текстів канонів.

На основі конфуціанства, Дун Чжуншу намагався звести в єдине ціле ідеї усіх шкіл епохи класичної китайської мудрості, і, насамперед, зблизити конфуціанство і легізм. Йому належать роздуми про те, що все в світі йде від першоджерела, аналогічного з Великою межею (тай цзи). Це першоджерело складається з пневми - ци - і підкоряється незмінному дао. Дія дао проявляється в послідовному опануванні протилежних сил - темних і світлих - і циркуляції взаємопороджуючих п'яти початків, зародків. П'ять стихій, говорить Дун Чжуншу, це п'ять вчинків Неба, що взаємно зв'язані, породжують один одного і взаємно перемагають один одного: дерево родить вогонь, вогонь родить землю, земля родить метал, метал родить воду, вода родить дерево; метал перемагає дерево, дерево перемагає землю, земля перемагає воду, вода перемагає вогонь, вогонь перемагає метал. Звичайно, стихії не можуть змішуватися одна з одною, що забезпечує порядок у Піднебесній. Дун Чжуншу говорить: «Небо - це прадід людини, а природа людини в її подібності до Неба». Тому добро як людська якість - характеристика вельми відносна. Людська природа може вважатися доброю порівняно з природою птахів і тварин, але не з природою досконаломудрих. Людська природа подібна до рису на корені, добро ж подібне до рису в зерні. Для людини принцип панування двох початків у Всесвіті - світлого і темного - обертається утвердженням того, що поряд з морально-духовним впливом на людську природу світлого, необхідний ще і метод нагород і покарань - темного.