Сторінка
3

Концепція людини: підходи і тлумачення

Людина як особа наділена певними якісними або змістовими ознаками, бо зміст є сукупністю ознак. Тож змістові ознаки людини визначають її як особистість. Подібно до того, як соціальна активність робить людину індивідуальністю, духовна творчість перетворює її в особистість. Отже, найвища ознака особистості - здатність до духовної творчості [8, 44]. Причім, кожна особистість - неповторна, бо творчість лише там, де повторення немає [10, 317]. Найвищий аргумент цьому - Бог-Творець світу: в створеному Богом світі не повторюється жодна річ, жоден процес - все по-своєму неповторно різне, неповторно доцільне і неповторно прекрасне.

Але ж знову, тут також не можна говорити про чітку диференціацію,бо характеристики людини як істоти впливають на формальні ознаки людини як індивіда, а ознаки людини як індивіда здійснюють суттєвий вплив на змістову сутність людини як особи. Виживання в навколишньому середовищі (тут - людина як істота), продукування життєвих благ (тут - людина як індивід), пізнання і творчість в пізнаваному світі і самопізнаваному собі (тут - людина як особа), перебувають в такому тісному взаємозв'язку, що неможливо відірвати самозбереження від виробництва благ, виробництво - від творчості, творчість - від пізнання або самопізнання, а все це разом - від спілкування [7, 159].

Такий взаємозв'язок виключає можливість чіткого поділу людини на істоту, індивід чи особу, і вказує, що одна і та ж людина є водночас індивідуальністю за рівнем свого статусу і особистістю за ступенем участі в творчому процесі. Індивідуальність та особистість взаємопов'язані, зазнають взаємовпливів, але не обумовлюють одна одну остаточно. Талановита особистість не завжди буває яскравою індивідуальністю, тим більше, досконалою істотою. Бо, зокрема, як індивід людина не завжди може так само потужно діяти в духовній сфері, як вона діє в соціальній , - їй для цього може елементарно не вистачити фізичних сил як людській істоті. Але це додатковий раз підтверджує, що „істота-індивід-особа" та „істотність-індивідуальність-особистість" - поняття не тотожні і терміни не аналогічні, а виключно самостійні з власним смисловим значенням.

Отож, в загальному підсумку: людина, як і Бог, триєдина - володіє біосоціодуховною сутністю.

Від природи, тобто в своїй природній основі вона є істотою, наділеною сукупністю біологічних ознак, - в цьому її істотність.

Від суспільства, тобто в своїй соціальній формі людина є індивідом, наділеним формальними ознаками, - в цьому її індивідуальність.

Від духовної сфери чи від Духа, тобто в своєму духовному змісті людина стає особою, з притаманними їй змістовними ознаками - в цьому вона виявляє себе як особистість.

. Нагадуємо, це - лише одна із концепцій людини, що застосовуються чи можуть застосовуватись в теоретичній чи практичній роботі. І, підкреслюємо, без претензій на монопольну чи прикінцеву істину.

Література

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. - К., 1996.

2. Гамезо М.В. Домашенко И.А. Атлас психологии. - М., 2001.

3. Гегель Георг. Философия Духа // Энциклопедия философских наук: В 3-х т. - М., 1977. - т.3.

4. Кант Иммануил. Всеобщая естественная история и теория неба. // Соч. в 6-ти т. - М., 1963.-т.1.

5. Причепій Є.М. та інші. Філософія. - К., 2001.

6. Роменець В.А. Психологія творчості. - К., 2001.

7. Сковорода Григорій. Наркісс. Разглагол о том: узнай себе // Повне зібр. тв.: В 2-х т. - К., 1973.-т.1.

8. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості. - К., 2003.

9. Тофтул М.Г. Логіка. - К., 2002.

10. Філософія // За ред. Горлача М.І. - Харків. 2001.

11. Філософія // За ред. Надольного І.Ф. - К., 2001.

12. Філософія // За ред. Петрушенка В.Л. - К.-Львів.,-2001.