Сторінка
1

Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів

“Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів”

План

1. Основні види професійної діяльності банків на ринку цінних паперів.

2. Ринки – як інфраструктурні учасники ринків цінних паперів.

3. Функції банків по обслуговуванні обігу цінних паперів.

Активність банків яке професійних учасників ринку цінних паперів значною мірою визначається моделлю організацій цього ринку (банківська, небанківська, змішана), що діє в тій чи іншій країні. Основні види професійної діяльності банків на ринку цінних паперів – це фінансове посередництво, діяльність з управління цінними паперами та організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами, тобто діяльність у ролі інфраструктурних учасників ринку.

Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів за наявності відповідного дозволу Державної комісії з цінних паперів на фондового ринку.

Фінансове посередництво1 включає такі види діяльності:

· діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента шляхом організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом (андеррайтингова діяльність);

· комерційна діяльність, пов'язана з цінними паперами, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється ба­нком від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу тре­ тім особам (дилерська діяльність). Дохід дилера утворюється за ра­хунок різниці у цінах, за якими він купує та продає цінні папери;

· комісійна діяльність, пов'язана з цінними паперами. Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як торговцем цінними паперами на підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність). У договорі визначають­ ся вид і термін дії замовлення клієнтів , права та обов'язки сто­рін, умови розрахунків і розмір комісійної винагороди, відпові­дальність сторін і порядок розгляду спорів.

Банк як торговець цінними паперами зобов'язаний:

· діяти в інтересах клієнтів;

· попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінни­ми паперами;

· узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо ви­конання операцій купівлі-продажу або обліку цінних паперів;

· надавати клієнту інформацію щодо курсу цінних паперів;

· виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження;

· передусім виконувати операції з цінними паперами за дого­ворами та замовленнями клієнтів, а потім уже власні операції з такими самими цінними паперами;

· за наявності у банку заінтересованості, яка перешкоджає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, банк (торговець) зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта.

Діяльність з управління цінними паперами — це діяльність, яку здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені за винагороду стосовно довірчого управління цінними папера­ми, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у володіння. Управління здійснюється на користь довірителів або бенефіціарів, тобто осіб, яким згідно з договором належать дохо­ди від довірчої діяльності. Предметом управління можуть бути не тільки цінні папери, а й грошові кошти, призначені для інвесту­вання в цінні папери, а також грошові кошти і цінні папери, отри­мані в процесі управління цінними паперами. В Україні з огляду на правову неврегульованість як відносин довірчої власності, так і відносин довірчого управління найреальнішим є виконання бан­ками агентських послуг стосовно цінних паперів, наприклад формування портфеля цінних паперів згідно з вказівками клієнта.

2. Виступаючи у ролі інфраструктурних учасників ринку цін­них паперів, банки можуть здійснювати важливі, але допоміж­ні за своїм характером види професійної діяльності:

* діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

* депозитарну діяльність зберігача;

* розрахунково-клірингову діяльність за угодами щодо цінних паперів.

За законодавством України Національна депозитарна систе­ма складається з двох рівнів.

Нижній рівень — це реєстратори власників іменних цінних паперів та зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів.

Верхній рівень — це Національний депозитарій України, ство­рений у 1999 р. у формі відкритого акціонерного товариства зі специфічними функціями, і Міжрегіональний фондовий союз, ство­рений учасниками фондового ринку, що веде рахунки для зберігачів та здійснює кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Обслуговування обігу державних цінних паперів, у то­му числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює На­ціональний банк України.

Ведення системи реєстру конкретного емітента банк як реєстра­тор здійснює на підставі договору на ведення реєстру1. При укла­данні договору на ведення реєстру власників іменних цінних папе­рів банк приймає документи, потрібні йому для формування систе­ми реєстру, за актом прийняття-передавання і протягом 10 днів фо­рмує реєстр: відкриває емісійний і особовий рахунки емітента, осо­бові рахунки власникам іменних цінних паперів, заводить журнали і вносить до них записи про виконані операції. Система реєстру може вестись як у паперовому вигляді, так і у вигляді запису на електрон­них носіях або у комбінованому вигляді. Внесення інформації в сис­тему реєстру про перехід прав власності на іменні цінні папери здійснюється на підставі письмового розпорядження зареєстрованої осо­би і документів, що є підставою для переходу прав власності. Згідно з письмовими запитами зареєстрованих осіб реєстратор видає їм ін­формацію у вигляді виписки стосовно кількості цінних паперів, що належать даній особі, і стосовно операцій, що проведені по особово­му рахунку. Емітенту реєстратор повинен давати на його запит будь-яку інформацію із реєстру. Згідно з письмовими запитами контро­люючих органів реєстратор дає інформацію з системи реєстру тіль­ки в межах повноважень, якими наділені представники цих органів. Здійснюючи -депозитарну діяльність, банки як зберігачі забез­печують: