Сторінка
3

Фінансова діяльність, її зміст

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чис­того прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

На рис. 2 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнен­ня оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здій­снювалось державне регулювання співвідношення фондів нагрома­дження і споживання.

Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання. Від­повідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року в державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося до­сить активно і в основному суто економічними інструментами, зо­крема:

• зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі викорис­тання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації актив­ної частини основних фондів;

• зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми ба­лансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні під­приємства);

• зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється також зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку для утримання й експлуатації об'єктів соціальної інфраструктури тоді, коли відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію Закону про оподаткування прибутку, а також витрат на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

3. Економіко-правові аспекти банкрутства підприємства

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не май­но, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недо­торканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торго­вому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банк­рутство.

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному викорис­танню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінан­сово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реа­білітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрут­ство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько ЗО 000, в Росії — 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банк­рутство (рис. 3). Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які по­дано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх пода­них позовів стосуються підприємств з державною формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової еконо­міки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисциплі­на. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємницт­ва та знизить темпи його розвитку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банк­рутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквід­ній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

.

Рис. 3. Кількість порушених справ про банкрутство в Україні

протягом 1992-2003 років

На рис. 4 зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підста­вою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмо­ва заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної подат­кової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор не­спроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбіт­ражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможно­сті або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.