Сторінка
27

Ринок цінних паперів

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визна­чає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом елек­тронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається де­позитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошо­вих інструментів — казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткостроко­вих зобов'язань місцевих органів влади то­що. Оскільки допускається наявність окремого центрального депози­тарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансо­ва криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'яви­лися рекомендації спеціальної міжнарод­ної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 ро­ку центральних депозитарних установ. Як­що на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Во­ни та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в ма­теріальній чи електронній формі), які пе­ребувають у обігу на організованому рин­ку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розра­хунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопра­цьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група деся­ти"). Особливу увагу при цьому приділяло­ся застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як по­ставка проти платежу. Поглибленому вив­ченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важ­ливість та зв'язок цього методу безпосе­редньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але не­має поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в ма­теріальній формі".[42]

На жаль, в Україні, попри гостру не­обхідність та вимоги закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних па­перів. Хоча є шість фондових бірж і одна си­стема позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку по­яснюється лише . відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснюва­лася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особ­ливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поши­рення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:

• модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів від­кривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік опе­рацій із цінними паперами їх клієнтів (збе­рігачів);

• модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депози­тарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депози­тарію України", затверджені Указом Пре­зидента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Між­регіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається перед­часним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий ви­конувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здій­снюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної допо­моги з боку Агентства міжнародного роз­витку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію до­кументообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нуме­рацію) цінних паперів та міжнародні від­носини в галузі депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондент­ських відносин з іноземними депозитар­ними установами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників імен­них цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депози­тарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бу­ти ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усьо­го фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для за­вершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світо­вих стандартів. Виконання цих двох про­грам створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депози­таріїв у єдиний централізований кліринго­вий депозитарій, як це передбачено "За­гальними засадами .", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний цент­ральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як де­позитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище мо­дель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний централь­ний депозитарій. Своє місце в цьому про­цесі, очевидно, знайде і Професійна асо­ціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43 


Інші реферати на тему «Цінні папери»: