Сторінка
5

Фінансові методи збільшення капіталу

4) «цілі» використання крупних ресурсів;

5) «суми» кредиту. Це вивчення проводиться виходячи з проведення позичальником заходу ліквідності балансу, співвідношення між власними і позиченими коштами;

6) «погашення». Це вивчення виробляється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, наданих гарантій і використання заставного права;

7) «забезпечення» кредиту, тобто вивчення статуту і положень з точки зору визначення прав банку брати під заставу під видану позичку активи позичальника, включаючи цінні папери.

При аналізі кредитоспроможності використають цілий ряд показників. Найбільш важливими є норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність.

Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву по балансу

, (12)

де Р – норма прибутку,

П – сума прибутку за звітний період (квартал, рік), грн.;

– загальна сума пасиву, грн.

Зростання цього показника характеризує тенденцію прибуткової діяльності позичальника, його доходності.

Ліквідність господарюючого суб'єкта - це спроможність його швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості і ліквідних засобів, тобто засобів, що можуть бути використані для погашення боргів (готівкові гроші, депозити, цінні папери, елементи оборотних коштів що реалізуються і ін.). По суті, ліквідність господарюючого суб'єкта означає ліквідність його балансу. Ліквідність Балансу висловлюється в ступені покритті зобов'язань господарюючого суб'єкта його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність господарюючого суб'єкта і припускає постійну рівність між активами і зобов'язаннями продавця як по загальній сумі, так і по термінам настання. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, що були згруповані по ступеню їхньої ліквідності і розташованих в порядку зменшення ліквідності, зі зобов'язаннями продавця по пасиву, об'єднаними по термінам їхнього погашення і в порядку зростання термінів.

Ступінь перетворення поточних активів на готівку неоднаковий. Тому у вітчизняній та світовій практиці обчислюють три відносні показники ліквідності.

Ліквідність господарюючого суб'єкта оперативно можна визначити за допомогою коефіцієнту абсолютної ліквідності, що являє собою відношення грошових засобів, готових для платежів і розрахунку, до короткострокових зобов'язань.

, (13)

де КАЛ – коефіцієнт абсолютної ліквідності господарюючого суб'єкта;

Г – грошові засоби (в касі, на розрахунковому рахунку, на валютному рахунку, в розрахунку, в шляху, інші грошові засоби), грн.;

Ц – цінні папери і короткострокові вкладення, грн.;

К – короткострокові кредити і позичені кошти, грн.;

3 – кредиторська заборгованість і інші пасиви, грн.

Цей коефіцієнт характеризує можливість господарюючого суб'єкта мобілізувати грошові засоби для покриття короткострокової заборгованості. Чим вищий даний коефіцієнт, тим надійніший позичальник.

Другий показник відрізняється від першого тим, що в чисельнику до раніше наведеної суми додаються суми короткострокової дебіторської заборгованості, яка є реальною до отримання. Цей показник має назву коефіцієнт ліквідності та розраховується за формулою:

, (14)

Він відображає прогнозовані платіжні можливості підприємства, за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Третій показник ліквідності – коефіцієнт покриття або поточної ліквідності, в чисельнику містить ще вартість матеріально-виробничих запасів, які у випадку необхідності можна продати тобто перетворити на готівкові кошти. Однак це вже менш ліквідна стаття у порівнянні з попередніми, оскільки на реалізацію запасів знадобиться певний час. Формула розрахунку має такий вигляд:

, (15)

Коефіцієнт покриття показує платіжні можливості підприємства, які оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами та при сприятливій реалізації готової продукції, а ще і продажу у випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних коштів.

Слід мати на увазі, що всі банки користуються показниками кредитоспроможності. Однак кожний з них формує свою кількісну систему оцінки, що складає комерційну таємницю банку, в розподілі позичальників на три категорії: надійний (кредитоспроможний), нестійкий (обмежено кредитоспроможний), ненадійний (некредитоспроможний). Позичальник, визнаний надійним, кредитується на загальних умовах; в цьому випадку може бути застосований пільговий порядок кредитування. Якщо позичальник виявляється нестійким клієнтом, то при укладанню кредитного договору передбачаються норми контролю за діяльністю позичальника і поворотністю кредиту (гарантія, поручительство, щомісячна перевірка забезпечення, умови заставного права, підвищення процентних ставок і ін.). Якщо позивач визнаний ненадійним клієнтом, то кредитування його здійснювати недоцільно. Банк може надати позичку тільки на особливих умовах, передбачених в кредитному договорі.

Головними причинами незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності господарюючого суб'єкта є наявність дебіторської заборгованості, особливо невиправданої заборгованості, порушення зобов'язань продавця перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів, низька ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності оборотних коштів[9,стр.45].