Сторінка
2

Лізингові контракти

• виробничі (промислові та господарські), торго­вельні і транспортні підприємства та населення (лізингоодержувачі або орендатори);

• постачальники об'єктів договору — виробничі та торговельні компанії.

Непрямими учасниками лізингової угоди є ко­мерційні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові ком­панії, брокерські та інші посередницькі фірми.

«Лізинговими» називають усі фірми, що здійсню­ють орендні відносини незалежно від виду оренди (ко­роткотермінової, середньотермінової чи довготермінової) За характером своєї діяльності вони поділяються на вузькоспеціалізовані й універсальні.

ВузькоспеціалізованІ компанії, як правило, мають справу з одним вилом товару (легкові автомобілі, кон­тейнери) чи з товарами однієї групи (будівельне об­ладнання, обладнання для текстильних підприємств), ЦІ фірми, як правило, мають власний парк машин або запас обладнання та слідкують за підтримкою Їх у нор­мальному експлуатаційному стані,

Універсальні лізингові фірми надають в оренду різно­манітні види машин та обладнання і при цьому на­дають орендатору право розміщення замовлення і прий­няття об'єкта угоди,

Лізингові фірми дуже рідко вважаються незалежни­ми, У більшості випадків вони виступають як філії або дочірні компанії промислових та торговельних фірм, банків та страхових товариств.

Комерційні банки США почали брати безпосередню участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Поширенню лізингового бізнесу в наступні роки спри­яло прийняте у 1971 році рішення керівників Феде­ральної резервної системи, що дозволило банкам утво­рювати дочірні фірми для надання в оренду дрібної власності і обладнання, а потім і нерухомості.

Впровадження банків на ринок лізингових послуг пояснюється, по-перше, тим, що лізинг є капіталомі­стким видом бізнесу, а банки — основні накопичувачі грошових ресурсів. По-друге, лізингові послуги за своєю економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є своєрідною альтернативою останнь­ому. Конкуренція на фінансовому ринку підштовхує банки до активного розширення цих операцій. При цьому банки контролюють і незалежні лізингові фірми, надаючи їм кредити. Кредитуючи лізингові товариства, вони опосередковано фінансують лізингоодержувачів У формі товарного кредиту.

До другої категорії фірм, що здійснюють лізингові операції, належать промислові та будівельні фірми, які використовують для надання а оренду власний збуто­вий апарат.

Третя категорія лізингових фірм включає різні по­середницькі та торговельні фірми.

При укладанні лізингового договору враховується:

• термін служби обладнання. Термін лізингового контракту не може перевищувати термін можливого ви­користання обладнання. Він може встановлюватися за­конодавче. Наприклад, в Австрії нижня його межа скла­дає 40%, а верхня 90% від терміну, прийнятого для нарахування амортизації;

• період амортизації обладнання, що встановлюєть­ся урядом. При фінансовому лізингу термін договору збігається з періодом амортизації;

• цикл появи більш продуктивного чи дешевшо­го предмета угоди. Особливо важливий цей фактор у галузях, що здійснюють оновлення продукції, що ви­робляється, у короткі терміни;

• динаміку інфляційних процесів. Для лізингодавця не вигідно укладати договір при швидкій інфляції на довгий термін із фіксованими орендними виплата­ми і навпаки, при тенденції цін до зниження, лізингодавець прагне до більш продовженого терміну угоди;

• кон'юнктуру ринку позикових коштів і тенденції його розвитку, оскільки лізингові компанії широко ви­користовують банківські кредити.

Лізингові послуги умовно поділяються на дві гру­пи:

• технічні послуги, пов'язані з організацією транс­портування об'єкта лізингу до місця його використан­ня клієнтом; монтажем та налагодженням обладнання, що надане у лізинг; технічним обслуговуванням та по­точним ремонтом обладнання (особливо у випадку склад­ного новітнього обладнання);

• консультаційні послуги — послуги з питань опо­даткування, оформлення угод та ін.

Сучасний ринок лізингових послуг характеризуєть­ся різнорідністю лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції. Існуючі фор­ми лізингу можна об'єднати у два види — оператив­ний та фінансовий лізинги.

Оперативний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням та утриманням предметів оренди, не покриваються лізинговими виплатами протягом одного лізингового контракту.

3. Види лізингу.

3.1. Оперативний лізинг.

Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

– лізингодавець не розраховує відновити усі свої витрати за рахунок надходження лізингових виплат від одного лізингоодержувача;

– лізинговий договір укладається, як правило, на 2—5 років, що значно менше, ніж терміни фізичного зносу обладнання, і може бути розірваний лізингоодержувачем у будь-який час;

– ризик псування або втрати об'єкта лежить в основному на лізингодавцеві. Певна відповідальність лізингоодержувача передбачається за псування майна, що надане йому в користування, але її розмір значно менший від початкової вартості майна;

– ставка лізингових виплат, як правило, вища, ніж при фінансовому лізингу. Це пов'язано з тим, що лізингодавець не має повної гарантії окупності витрат і змушений враховувати різні комерційні ризики (ризик не знайти орендатора на повний обсяг обладнання, що є в наявності, ризик поломки об'єкта угоди, ризик розірвання договору) шляхом підвищення ціни на свої послуги.