Сторінка
2
Розпоряджаючись витрачанням бюджетних ресурсів, бюрократ особисто незаінтересований у виборі найекономнішого варіанта, бо у нього відсутня мотивація до економії державних коштів. Не дивно, що бюрократія — об'єкт палких філіппік з боку адептів як правих, так і лівих поглядів. На думку деяких американських політологів, бюрократія не здатна бути на висоті тих суспільних сподівань і вимог, що диктуються ринковими засадами господарювання: «Навіть належним чином керовані державні установи уособлюють марнотратність, а через те символізують собою брак відповідальності та адміністративного мистецтва, не знаючи, не турбуючись про потреби людей або ігноруючи їх» .
Якщо раціональності, проникливості, підприємливості, притаманних діловим людям, бюрократія в масі своїй не може мати в принципі, то її небезпідставно звинувачують у спричинюваному нею завищенні величини державних видатків порівняно з істинною вартістю потрібних суспільству благ і послуг, а також у невисокій ефективності витрачання бюджетних коштів. «Висновок полягає в тому, що спроби скоротити надмірні державні видатки мають бути скоріше спрямовані на мотиваційні засади бюрократії, ніж на загальний рівень бюджету і податків», — вважає, розмірковуючи над причинами розростання держави, Джеймс Б'юкенен.
Досвід демократично-правових країн свідчить, що під час прийняття рішень більшістю голосів бюрократичний апарат, перебуваючи у явній меншості, має можливість досить успішно реалізовувати свої інтереси. Адже як тільки більшість приймає рішення про фінансування розширеного обсягу суспільних благ (бюджетних видатків), це рівнозначно створенню деякої додаткової кількості робочих місць для державних службовців.
« .Останні на наступних виборах віддадуть свої голоси за подальше збільшення видатків, чого б вони не зробили, залишаючись небюрократами. Зростання обсягу суспільних благ є живильним середовищем для зростання чисельності бюрократів, які, у свою чергу, підтримують наступні нарощування обсягів. Цей процес і зумовлює значною мірою надмірне розширення державного сектору».
Пріоритет у емпіричному підтвердженні наведених вище дедуктивних міркувань належить американському соціологу Р. Мар-тіно, який у 1933 р. узагальнив результати муніципальних виборів у м. Остін, штат Техас. Виявилося, що на загальному рівні у виборах брало участь 58,1 % електорату, серед них частка працівників муніципальних служб та членів їхніх сімей становила 87,6 %. Природно допустити: якби все населення взяло участь у виборах на рівні муніципальних службовців, результати голосування могли бути іншими. За підрахунками Мартіно, завдяки високій активності, 5% корисливо орієнтованих, цілеспрямованих виборців (від їх загальної кількості) забезпечують 8 % голосів, 10% таких виборців — 16% голосів, далі, відповідно, 20% — 30 %, 30 % — 44 % і т. д. Причина полягає в тому, що ця категорія людей більш діяльна, обізнана, краще усвідомлює власні вигоди, ніж решта населення.
Маючи можливості маніпулювати громадською думкою на локальному рівні і навіть у загальнонаціональному масштабі, бюрократія контролює сектор електорату значно більший, ніж її власна чисельність, що в умовах розпорошення голосів посилює роль апарату у визначенні обсягу й структури бюджетів. Така можливість дає змогу паразитувати на некомпетентності багатьох людей; як показують соціологічні опитування, схвалення існуючого рівня державних видатків не виключає осуду рівня оподаткування.
В основі бюрократичної поведінки, яка підтверджується емпірично, лежать мотиви, названі Г. Туллоком «боротьбою за ренту». Використовуючи унікальну зручність і можливості своєї позиції у владних структурах, бюрократія через політичний вплив домагається додаткових переваг за рахунок суспільства. Уже не кажучи про особисті привілеї, зумовлені належністю до бюрократичного стану (доступ до інформації, синекури, пільги та ін.), прикладом такої ренти є бюджетні дотації, субсидії, податкові пільги, завдячувані діяльності урядових функціонерів у інтересах регіональних і галузевих лобістів, професійних спілок і т. п. Як наслідок, бюджетні асигнування завищуються.
Корпоративні вигоди бюрократії забезпечують не лише представники виконавчої влади. Як виразники певних адресних інтересів відіграють свою роль і діячі законодавчого корпусу. Ця істина відверто виголошується в західних університетських підручниках: «Ті, хто контролює державу (політики), і ті, хто управляє нею (бюрократи), мають свої власні привілеї, якими керуються у своїй діяльності не без шкоди для добробуту рядових громадян»'. Захищені імунітетом недоторканності, наділені повноваженнями розподіляти бюджетні кошти, законодавці мають можливість керуватися в розміщенні бюджетних асигнувань партійними, регіональними, галузевими та іншими мотивами. Проте унікальна особливість демократичного парламентаризму полягає і в тому, що він, будучи інструментом реалізації певних інтересів, водночас створює можливість блокувати їх демократичним способом.
Державний бюджет — джерело сили й впливу урядових структур і водночас дійовий засіб тримати їх у покорі, адже затвердження бюджету перебуває в руках парламенту як представницького органу, що виражає цілий спектр суспільних інтересів. А державний кредит залежить значною мірою не тільки від органів влади, а й від громадської думки, котрою вимірюється авторитет уряду і довіра до держави. Примус у сфері державного кредиту в країнах зі сталою демократією в нормальних умовах розвитку, як правило, неможливий, — невдоволення кредиторів зупиняє облігаційні операції з державними позиками.
Щоб скоротити бюрократичну ренту, були пропозиції формувати кошториси кожного державного відомства за рахунок конкретної соціальної групи платників або цільових податків. Цей задум полягає в ініціації боротьби з бюрократичними претензіями за допомогою самої бюрократії. У такому разі баланс протилежних інтересів дав би змогу обмежити державні видатки, а також уникнути невиправданого заниження податків. Однак подібна пропозиція навряд чи може бути реалізована. Часи ізольованих відомчих бюджетів і цільових податків минули.
Більш реалістичну новацію пропагує Дж. Б'юкенен, вбачаючи вихід у зменшенні бюджетних витрат та відповідному скороченні податків без зменшення вигід кінцевих споживачів продукту державної діяльності. За Б'юкененом, резерви радикального підвищення ефективності державних видатків залежать від зміни організаційних стереотипів: «Державне фінансування благ і послуг має бути відокремлене від прямого державного забезпечення або виробництва цих благ і послуг. Тут цілком переконливі аргументи на боці державного фінансування, але мало чи навіть зовсім немає доказів на користь державного забезпечення. Одного простого запровадження приватного надання благ за державного фінансування достатньо, щоб покласти край зростанню державних видатків».
Завантажити реферат