Сторінка
2
Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:
1) втрата клієнтів і покупців готової продукції;
2) зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
3) неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
4) підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
5) збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;
6) виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищенняплинності кадрів;
7) підвищення тиску на ціни;
8) істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Розрізняють три види кризи:
1) стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
2) криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);
3) криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в табл. 1.1. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.
Таблиця 1.1.
Фактори, що зумовлюють різні види кризи
|
Стратегічна криза |
Криза прибутковості | Криза ліквідності |
|
• неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства) • неефективна політика збуту та асортиментна політика • недосконале планування та прогнозування • помилкова політика диверсифікації • неефективний апарат управління • дефіцити в організаційній структурі • відсутність виробничої програми • зайві виробничі потужності • відсутність або недієздатність системи контролінгу • форс-мажорні обставини | • несприятливе співвідношення цін та собівартості • невиправдане завищення цін • зростання собівартості за стабільних цін • зменшення обороту від реалізації продукції • збитковість окремих структурних підрозділів • придбання збиткових підприємств • значні запаси готової продукції на складі • високі витрати на персонал • високі процентні ставки; • форс-мажорні обставини • неефективна маркетингова політика | • невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків) • незадовільна структура капіталу • відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів • незадовільна робота з дебіторами • надання незабезпечених товарних кредитів • великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності • великі обсяги низьколіквідних оборотних активів • зниження кредитоспроможності підприємства • високий рівень кредиторської заборгованості • форс-мажорні обставини |
Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.
Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:
а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
2. Санація підприємств
2.1. Економічна сутність санації підприємств
Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.
Термін “санація” походить від латинського “sпаre” - оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Деякі з авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації[1].
Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.
Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.
Завантажити реферат