Сторінка
2

Забезпечення ліквідності оборотних коштів. Підвищення рентабельності оборотних активів. Мінімізація втрат оборотних активів в процесі їх використання

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалі­зації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважає­ться відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо­тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пе­ріодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відван­тажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквід­ність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

— коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);

— коефіцієнт покриття (Кп);

— коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фак­тичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб­ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, гро­шей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (під­сумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

Σo.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незале­жності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Рис. 1 Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми корот­кострокових зобов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

Σп.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

Σк.з. — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів під­приємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кц стає меншим за 1,0, струк­тура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як від­ношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зо­бов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).

Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Kв — короткострокові вкладення,грн.;

Σк.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погаси­ти свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

· Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

· Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів;

· Широке використання прямих тривалих зв'язків;

· Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

· Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва :

· Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

· Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

· Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

· Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

· Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

· Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

· Удосконалювання системи розрахунків;

· Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

· Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва. Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.