Сторінка
2

Етапи розвитку валютної системи

- виняткова глибина і гострота: курс ряду валют знизився на 50-84%.

Погоня за золотом супроводжувалася збільшенням приватної тезаврації і перерозподілом офіційних золотих резервів. Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав (Німеччина, Австрія, Туреччина й ін.), що припинили зовнішні платежі. Утворилася маса “гарячих” грошей - грошових капіталів, що стихійно переміщаються з одної країни в другу в пошуках одержання спекулятивного надприбутку або надійного захистку. Раптовість їхньої притоки і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні протиріччя переросли у валютну війну, проведену за допомогою валютної інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних обмежень і валютних блоків:

- крайня нерівномірність розвитку: криза уражала то одні, то інші країни, причому в різний час і з різноманітною силою.

У період із 1929 по 1930 р. збезцінились валюти аграрних і колоніальних країн, тому що різко скоротився попит на сировину на світовому ринку і ціни на нього понизились на 50-70%. тобто у більшому ступені, ніж на імпортовані цими країнами товари.

У середині 1931 р. слабкою ланкою у світовій валютній системі виявилися Німеччина й Австрія в зв'язку з відливом іноземних капіталів, зменшенням офіційного золотого запасу і банкрутством банків. Німеччина увела валютні обмеження, припинила платежі по зовнішніх боргах і розмін марки на золото. Фактично в країні був скасований золотий стандарт, а офіційний курс марки був заморожений на рівні 1924 р.

Потім (восени 1931 р.) золотий стандарт був скасований у Великобританії, коли світова економічна криза досягла апогею. Безпосередньою причиною цього послужило погіршення стана платіжного балансу і зменшення офіційних золотих резервів країни в зв'язку з різким скороченням експорту товарів і прибутків від “невидимих” операцій. 21 вересня 1931 р. був припинений розмін фунта стерлінгів на золоті злитки, а курс його знижений на 30,5%. Одночасно була проведена девальвація валют країн Британської співдружності націй (крім Канади) і скандинавських країн, що мали з Великобританією тісні торгові зв'язки. На відміну від Німеччини у Великобританії з метою підтримки престижу фунта стерлінгів не були впроваджені валютні обмеження. Великобританія виграла від девальвації: за рахунок девальваційної премії англійські експортери широко практикували валютний демпінг, що викликало валютну війну з Францією і США. У результаті зменшилося пасивне сальдо платіжного балансу Великобританії.

У квітні 1933 р. золотомонетний стандарт був скасований і в США, коли економічна криза переростала в депресію особливого роду. У 1929-1936 р. вартість експорту Франції скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в цілому на 36%. 1 жовтня 1936 р. у Франції був припинений розмін банкнот на золоті злитки, а франк був девальвований на 25%. Оскільки золотий зміст її валюти не був зафіксований, а до 1937 р., були лише встановлені межі коливань (0,038-0,044 р. чистого золота), з'явилося поняття “блукаючий франк”. Незважаючи на девальвацію, французький експорт скорочувався, тому що валютна і торгова війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знижувала конкурентноздатність французьких фірм. Тому падіння курсу франка не було припинено на відміну від фунта стерлінгів і долара.

У результаті кризи Генуезька валютна система утратила відносну еластичність і стабільність.

2. Другий етап формування світових валютних систем

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розробка проекту нової світової валютної системи почалася ще в роки війни (у квітні 1943 р.), тому що країни побоювалися потрясінь, подібних валютній кризі після першої світової війни й у 30-х роках. Англо-американські експерти, що працювали з 1941 р., із самого початку відкинули ідею повернення до золотого стандарту. Вони прагнули розробити принципи нової світової валютної системи, здатної забезпечити економічний ріст і обмежити негативні соціально-економічні наслідки економічних криз. Прагнення США закріпити пануюче положення долара у світовій валютній системі знайшло відбиток у плані Г. Д. Уайта (начальника відділу валютних досліджень міністерства фінансів США).

У результаті довгих дискусій по планах Г. Д. Уайта і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсианські ідеї міждержавного валютного регулювання були також призначені в основу Бреттон-вудськї системи.

На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсе (США) у 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відношень і оформлена третя світова валютна система. З кінця 60-х років наступив кризис Бреттон-вудськоъ валютної системи. Її структурні принципи, встановлені в 1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил, що змінилася, у світі. Сутність кризи Бреттон-вудськоъ системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером МЕО і використанням для їхнього здійснення національних валют, схильних знеціненню.

Криза Бреттон-вудської системи досягла кульмінаційного пункту навесні і влітку 1971 р., коли в його епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза долара співпала із тривалою депресією в США після економічної кризи 1969-1970 р. Під впливом інфляції купівельна спроможність долара впала на 2/3 у середині 1971 р. у порівнянні з 1934 р., коли був установлений його золотий паритет. Сукупний дефіцит платіжного балансу по поточних операціях США склав 71,7 млрд. долл. за 1949-1971 р. Короткострокова зовнішня заборгованість країни збільшилася з 7,6 млрд. долл. у 1949 р. до 64,3 млрд. у 1971 р., перевищивши в 6,3 разу офіційний золотий запас, що скоротився за ці періоди з 24,6 млрд. до 10,2 млрд. долл.