Сторінка
3

Механізм фінансово-бюджетого регулювання

Планування державних видатків є складовою частиною бю­джетного регулювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати — це платежі, що не підлягають повер­ненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговуван­ня державного боргу. До чистого кредитування відносять надан­ня позик і придбання акцій за вирахуванням сум погашених кредитів і доходів від продажу акцій.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бю­джетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп.

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління; утримання законодавчих, ви­конавчих і судових органів; міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки і т. д.).

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на на­уку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну куль­туру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації і т. д.).

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробни­цтва: промисловості, сільського та лісового господарств, капі­тального будівництва, транспорту, зв'язку і т. п.; на забезпечення більш високої ефективності господарської діяльності, здійснення структурних перетворень в економіці, створення умов для еко­номічного зростання, на реалізацію цільових комплексних про­грам і т. д.).

4. Видатки державних цільових фондів.

5.Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з об­слуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру і т. д.).

Згідно з економічними характеристиками видатки всіх бю­джетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств (установ, організацій, органів), яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови еко­номіки; субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відт­воренням.

Отже, держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансу­вання розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, ви­трати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як до­тації, субсидії, субвенції.

Дотації (лат. dotate — постачати) — це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який викори­стовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюд­жетів та покриття касових збитків окремих державних підпри­ємств.

Субсидії (лат. Subsidium — допомога) — це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки насе­лення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике зна­чення для економіки.

Субвенції (лат. sybvenire — приходитинадопомогу) — один з видів державної фінансової допомоги цент­ральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

У Державному бюджеті передбачається резервний фонд КМ України у розмірі до двох процентів від обсягу видатків Дер­жавного бюджету для фінансування невідкладних витрат у на­родному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державно­го бюджету.

У Державному бюджеті понад передбачені видатки утворює­ться оборотна касова готівка в розмірі до двох процентів загаль­ного обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бу­ти використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена того самого року до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет.

Збалансованість Державного бюджету

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної полі­тики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами ста­новить дефіцит бюджету.

Надлишок бюджету може використовувати уряд за неперед­бачених обставин для дострокових виплат, погашення державно­го боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року.

Для забезпечення збалансованості Державного бюджету на КМ України покладається обов'язок узагальнювати й готувати пропозиції про скорочення видатків бюджету, а також давати вис­новки (у тому числі й на пленарних засіданнях Верховної Ради) щодо відповідності законопроектів, які вносяться на розгляд ВР України, Закону про Державний бюджет на поточний бюджетний рік і основним напрямам бюджетної політики на наступний бюд­жетний рік.

Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його за­твердження. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутріш­ніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансо­вих інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкрет­ному випадку ухвалює Верховна Рада. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

У скрутних ситуаціях покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися способом додаткової емісії грошей. Наслідки грошової емісії загальновідомі: з'являється ризик неконтрольованої інфляції, руйнуються стимули довгострокових інвестицій, розкручується цінова спіраль, знецінюються заробітна плата та збереження населення, відтворюється новий бюджетний дефіцит.

Емісія цінних паперів вважається безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту. Держава в особі своїх орга­нів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фі­нансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держа­ва як емітент стає суб'єктом ринку цінних паперів і фондового ринку. Ринок цінних паперів — це частка фінансового ринку, яка забезпечує можливість мобілізації фінансових коштів та інвестицій, переміщення капіталу в різні галузі економіки з можливо найвищою нормою прибутку, а також виконання по­середницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників та ефективного розміщення цих коштів як у державному, так і в приватному секторах економіки.